2.3. Проблеми фінансування процесів створення і впровадження інновацій

Найважливішою передумовою ефективної реалізації інноваційних процесів є відповідне фінансово-кредитне забезпечення всіх етапів цієї діяльності. Отже, механізм фінансово-кредитного забезпечення – ключовий фактор, що безпосередньо впливає на ефективність реалізації інновацій і є сукупністю економічних відносин у сфері пошуку, залучення та ефективного використання фінансово-кредитних ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на життєздатність технічних, організаційних, економічних або інших інновацій.

Окрім здійснення наукової діяльності, однією з передумов успішного формування інвестиційної моделі економічного розвитку є комерціалізація отриманих результатів. У цьому контексті важливо не тільки розвиток власної фундаментальної науки, а і, насамперед, темпи освоєння і виведення на внутрішній і зовнішній ринки нових видів вітчизняної продукції, підвищення її конкурентноздатності. Необхідно створити умови для формування ефективного попиту на нові технологічні ідеї і трансформації їх у комерційно значимі, потрібні ринку товари і послуги. Наробіток українських вчених в області ракетно-космічної техніки, авіабудування, озброєнь, матеріалознавства, хімічного захисту й у деяких інших областях, на думку окремих фахівців, будуть залишатися актуальними десятиліттями. Однак практика показує, що розраховувати на їхню швидку комерціалізацію і перетворення в ходовий ринковий товар не приходиться.[11]

Причина проста: немає грошей і ефективного менеджменту для просування високо технологічної продукції - погано розвинутий венчурний бізнес. Практично відсутні інститути, що акумулювали б засоби для фінансування новаторських ризикових розробок. Залучення засобів для венчурного інвестування українських джерел мізерне і тому, що відсутня законодавча база. Крім того, комерційний інтерес знижується не тільки на тлі високого ризику, але і нестабільності, динаміку зовнішнього середовища. Тоді як у Західній Європі венчурні фонди є значним джерел фінансування інноваційної сфери діяльності. Для формування і підтримки розвитку венчурних фондів тут використовується велика кількість різних пільг. Як свідчить статистика, компанії, які залучають венчурний капітал, розвиваються значними темпами. У 1997 році світовий об’єм інвестицій венчурних фондів склав більше 10 млд. дол. і якщо у 80-х роках капітал середнього венчурного фонду складав біля 20млн. дол., то на сьогодні він збільшився у 10 разів. Найбільш розвинене венчурне фінансування у США. Піонером венчурної індустрії у Європі була і залишається Великобританія. Досить широко цей бізнес розвинений у Германії і Нідерландах. В останній час майже всі країни Європи стали свідками росту числа венчурних фондів.

Кошти державного бюджету – головний фінансовий інструмент науково-технічної політики. Держави розвинених країн беруть на себе до 50% національних наукових витрат. В США кошти для фінансування інноваційних проектів виділяються Національним науковим фондом, Адміністрацією економічного розвитку федеральних міністерств, адміністрацією у справах малого бізнесу; у Франції – Науково-технічним фондом, Національним агентством оцінки наукових досліджень, Фондом модернізації промисловості; в Італії – Спеціальним ротаційним фондом технологічних нововведень; В Японії – Фондом матеріального стимулювання організацій, що проводять наукові дослідження, Фондом координації НТП; в Росії – Російським фондом технологічного розвитку та Федеральним фондом виробничих інновацій. Активну діяльність здійснюють державні інноваційні фонди Білорусії, Естонії та деяких інших держав пострадянського періоду.

На початку 90-х років минулого сторіччя основною формою підтримки державою інноваційної діяльності в Україні стало створення Державного інноваційного фонду й інших позабюджетних фондів. Джерелами формування засобів Державного інноваційного фонду і його регіональних відділень були внески підприємств у виді нарахувань у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції з віднесенням цих нарахувань на їхню собівартість. [17]

Наприкінці 90-х років відповідно до Указу Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» і з метою реалізації державної інноваційної політики вступило в дію Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Української державної інноваційної компанії (УДІК)» на базі Державного інноваційного фонду і його ліквідованих регіональних відділень. На створену організацію покладені функції здійснення фінансової, інвестиційної і матеріально-технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, його технічне переозброєння, освоєння випуску конкурентноздатної продукції. Саме тому дуже важко судити, наскільки діючої є знову створена установа, адже свою діяльність воно почала з реструктуризації боргів, що дісталися в спадщину від Державного інноваційного фонду. При цьому за даними Рахункової палати близько 70 % наданих кредитів є сумнівними і навряд чи будуть повернуті. (табл.2.1)[18]

Таблиця 2.1 - Динаміка простроченої заборгованості по кредитах, наданим Державним інноваційним фондом України під державні гарантії

Рік | 01.01.1996 | 01.01.1997 | 01.01.1998 | 01.01.1999 | 01.01.2000

Обсяг заборгованості, млн.дол. США |

266,2 |

362,1 |

460,4 |

874,6 |

1025,7

За даними 1995-1999років ми спостерігаємо тенденцію зменшення фінансування науково-дослідницьких робіт за рахунок бюджету та державних фондів (мал.2.4). Початок нового тисячолітня не змінив ситуації.

Малюнок 2.4 – Фінансування науково-дослідницьких робіт

Фінансування нововведень на промислових підприємствах завжди здійснювалося за рахунок власних коштів. На сьогоднішній день обсяги амортизаційного фонду і прибутків, що залишаються в розпорядженні підприємств як власні джерела накопичення капіталу, не дають змоги основним виробничим структурам здійснювати витрати на оновлення виробничої бази, фінансувати прикладні науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки з поліпшення якості продукції та освоєння нових її видів, що дало б можливість підвищити їхню конкурентоспроможність на світовому ринку й замінити імпортні товари вітчизняною продукцією. Амортизаційні відрахування у кілька разів відстають від реального зносу основних фондів. Порівнюючи капіталовкладення 2000 року з даними 1985 року спостерігається катастрофічний спад (мал..2.5). Завелика й частка прибутку, що його забирає держава у промислових підприємств: чисті податки на