Без реальних інвестицій у новітні технології вітчизняні підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних джерел за кордоном поки що теж не дає бажаних результатів. Невпевненість у стабільності політики нашої держави, висока корумпованість усіх рівнів влади, відсутність належних законів, які б надійно захищали права іноземних інвесторів, та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну. Проте якщо сподіватися тільки на іноземні інвестиції, то проблему оновлення виробничого апарату і виходу з кризи ніколи не буде розв’язано. Необхідно шукати внутрішні джерела. [4]

Малюнок 2.5 - Обсяг інвестицій в основний капітал, млн. грн.

Загалом, фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств протягом 2002-2003 років здійснювалося власними коштами. Але враховуючи той факт, що кількість таких підприємств незначна, залишається зробити висновок, що організацій, що фінансувалися іншим чином, взагалі мізер(мал.2.6).

Малюнок 2.6 – Джерела фінансування інноваційної діяльності

Теоретично, деякі фінансові установи могли б забезпечити втілення інновацій у виробництво. Вивчаючи процеси фінансування інноваційних проектів у розвинених країнах можна виділити принаймні три джерела.

Комерційні банки активно надають фінансові ресурси під інноваційні проекти. При цьому банк виконує три різні функції, виступаючи як кредитор. По-перше, кредитування незавершенного виробництва наукових досліджень і розробок, що виконуються науковими організаціями по договорам із замовниками, які оплачують ці роботи лише після їх повного завершення і прийому. По-друге – органа, який був би уповноважений замовниками проекту контролювати хід і якість робіт, відповідати за цільове та ефективне використання виділених коштів. По-третє, проектне кредитування, при якому банк - джерело інвестицій. Але на жаль, українські банки не зацікавлені надавати послуги такого роду.

Страхові компанії беруть участь у інвестиційному процесі як інвестори виробничих інновацій із певними обмеженнями. У вітчизняній практиці участь цих компаній в інвестиційному процесі недостатня, внаслідок чого сьогодні не можна визначити цей інститут як інноваційного інвестора. Лише в окремих випадках фіксуються факти інвестування у нововведення на конкретних підприємствах, коли страхова компанія оголошується страхувальником майна діючого господарчого суб’єкту – об’єкту інновацій.

Спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи надають послуги по фінансуванню інноваційних проектів шляхом кредитування, фінансового лізингу, фінансового інвестування. Поширеною формою діяльності таких установ також є надання гарантій та доручень іншим фінансовим інститутам за виконання фінансових зобов’язань виконавцями інноваційних проектів у випадку відсутності застави майна. Сьогодні саме на ці кредитні установи покладаються великі надії. До перспективних інститутів можна віднести Український державний фонд реконструкції та розвитку, що планується заснувати у формі відкритого акціонерного товариства з державною часткою 100% (Законопроект винесений на розгляд Верховної Ради України), та Український інвестиційний фонд високих технологій (на підставі Наказу Президента України «Про заходи відносно використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави». Але враховуючи те, що проекти тільки винесені на розгляд, розраховувати на швидкий процес їх створення не варто. [21]

Аналіз структури фінансових інститутів і їхніх послуг у сфері інноваційної діяльності в Україні надає можливість зробити наступні висновки щодо причин, що стримують розвиток спеціалізованих кредитних установ, обсягу наданих фінансових послуг суб'єктам інноваційної діяльності для виконання інноваційних проектів.

По-перше, існує загальна законодавча неврегульованість правовідносин між суб'єктами інноваційної діяльності, що мають свою специфічність, зв'язану з високим ризиком фінансування інноваційних проектів, впровадженням у господарський оборот об'єктів інтелектуальної власності і питаннями переходу прав власності при виконанні інноваційних проектів.

По-друге, слід зазначити визначену законодавчу і нормативно-правову неврегульованість виконання ряду функцій фінансових інститутів небанківського сектора в сфері інноваційної діяльності. Відсутність пільгових умов і спеціально розроблених економічних нормативів для операцій кредитування в сфері інноваційної діяльності не сприяє зацікавленості фінансових інститутів займатися кредитно-фінансовими операціями і розширенню структури фінансових інститутів, що працюють для фінансової підтримки інноваційної діяльності.

Отже, проблеми з фінансуванням інноваційного сектора економіки приводять до висновку, що сподіватися на прорив українських технологій на міжнародні ринки поки передчасно. Доцільніше сьогодні думати про створення діючих інструментів для комерціалізації наукових розробок і відпрацьовування методик їхнього використання, насамперед для фінансування підприємств, які продовжують розвити свої ідеї в нинішніх умовах ведення бізнесу в Україні.[23]

2.4 Державне регулювання інноваційної діяльності

У розвинутих країнах світу державні форми керування інноваційною діяльністю і її підтримки існують багато років і дали плідні результати в сферах технологічного й економічного розвитку цих країн.

Державна інноваційна політика орієнтована на створення сприятливого клімату для інноваційних процесів, а також є сполучною ланкою між сферою наукової інноваційної діяльності і виробництва. Традиційно виділяють ряд наступних функцій держави по підтримці інноваційної діяльності:

-сприяння розвитку науки, у тому числі прикладної, підготовці наукових кадрів і малого інноваційного підприємництва;

-створення програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності в сфері виробництва;

-формування державних замовлень на НДДКР, що забезпечують початковий попит на інновації, які потім одержують поширення в економіці;

-введення податкових та інших інструментів державного регулювання, що формують активний вплив на ефективність інноваційних рішень;

-створення економічних стимулів кредитним установам для фінансування інноваційних проектів;

-розробка стимулюючої амортизаційної політики для підприємств і установ, пріоритетним напрямком для яких є інноваційна діяльність;

-посередництво у взаємодії академічної, вузівської і прикладної науки, що стимулює кооперацію в області НДДКР.

Державна політика в області інновацій передбачає прямі і непрямі методи впливу. У багатьох країнах одержала поширення така форма сприяння інноваційної діяльності, як передача приватним підприємствам науково-технічної продукції, створеної в державному секторі і за державні кошти, з метою її