подальшої комерціалізації. При цьому можливий широкий спектр умов передачі: повна поступка правами, ліцензія, виплата пільгового авторського гонорару, безоплатна передача та ін. Непрямі методи підтримки націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку – на створення сприятливого економічного клімату для новаторської діяльності. Це стосується, насамперед, лібералізації податкового й амортизаційного законодавств. Своєю регулюючою функцією податки, як активний учасник перерозподільних процесів, серйозно впливають на відтворення, стимулюючи чи сповільнюючи його темп, розширюючи чи зменшуючи платоспроможний попит населення, підсилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу. [1]
У розвитих країнах, при значній величині форм і заходів щодо стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів керування, загальним є узгодження інноваційної діяльності з усіма напрямками економічної політики. Так як інноваційна діяльність поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, керування у такий спосіб охоплює весь цей складний комплекс взаємин між ними, включаючи виробництво і споживання.
Таким чином, виходячи з даного контексту, державу можна визначити з однієї сторони як сполучну ланку між науковою й освітньою сферою діяльності, етапом виробництва і виходу на ринок нововведення, з іншого боку - як інститут, що безпосередньо впливає на створення сприятливого економічного клімату для інноваційного розвитку (мал. 2.7).
Малюнок 2.7 – Держава в контексті розвитку інновацій
Аналізуючи процеси законодавчого регулювання інноваційних процесів в Україні за минулі кілька років слід зазначити, що прийнято ряд законопроектів, зокрема, Закони про інноваційну діяльність, про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків, у ряді регіонів створені умови для стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних секторах господарства, у тому числі в наукомістких галузях виробництва. Це призвело до визначеної активізації науково-технічної й інноваційної діяльності, однак, слід зазначити, що темпи формування інституціональної інфраструктури інноваційної сфери занадто низькі. Це пов'язано з причинами різного роду. [5]
Насамперед, варто зупинитися на непослідовності дій органів законодавчої і виконавчої влади. Так, Верховною Радою України в 1999році була прийнята Концепція інноваційного розвитку України, де передбачене створення механізмів інноваційного розвитку. У число основних пріоритетів державної інноваційної політики були включені наступні:
- удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферту технологій з метою створення політичних, правових і економічних умов для збільшення припливу іноземного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій;
- диференціація розмірів податкових пільг у залежності від активності в інноваційному процесі конкретних підприємств за умови щорічного збільшення ними витрат на НДДКР не менш, ніж на 25%;
- стимулювання створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування функціонуючих комерційних банків шляхом надання відповідних пільг з оподатковування коштів, що інвестуються у діяльність по досягненню технологічних змін;
- упровадження механізму державного страхування кредитів, виданих малим підприємствам, що розробляють і впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію;
- доведення мінімального обсягу бюджетних асигнувань на науку в 2000 році до 1,7% валового внутрішнього продукту, а в 2003 році - до 2,5 %;
- створення п'яти-шести експериментальних зон науково-технологічного розвитку, діяльність яких повинна бути заснованою на активному використанні переваг “горизонтального” методу керування інноваційним процесом.
Однак, аналіз реалізації цих пріоритетів показує, що жоден з них не одержав належного втілення на практиці. У такій ситуації дуже проблематично очікувати інноваційного ривка. А зафіксоване зростання макроекономічних показників, забезпечується аж ніяк не високотехнологічними галузями (машинобудування, електроніка, приладобудування), а такими як металургія, агропромисловий комплекс, сфера послуг, у першу чергу, торгівля, транспорт, зв'язок, сприятлива кон'юнктура зовнішніх ринків сировини і напівфабрикатів, що сприяло росту ВВП. Фахівці попереджають про вичерпання факторів позитивної динаміки останніх років, вказуючи на посилення негативних процесів, здатних поставити під загрозу економіку України вже найближчим часом.[12]
Законодавчого урегулювання потребують питання захисту інтелектуальної власності, зокрема патентної системи. Зруйнована патентно-інформаційна система з припиненням дії закону СРСР „про винаходи СРСР” після розпаду Союзу частково була трансформована з набуттям чинності у 1992 році „Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні”. Але через відсутність окремих законодавчих документів до теперішнього часу залишається незадовільною діяльність щодо використання договорів про передачу прав на об'єкти промислової діяльності та ліцензійних договорів щодо їхнього використання. [22]
Залишаються неурегульованими питання стимулювання фінансово-кредитних установ до інвестування інноваційної діяльності підприємств та наукових організацій.
Досвід Великобританії, США, Франції, Німеччини, Швейцарії, Японії й інших країн свідчить про те, що кращих результатів досягнуто в тих країнах, де встановлені високі податкові пільги для підприємств, що розробляють та активно впроваджують у виробництво нові технології і продукти. У Німеччині з метою стимулювання бізнесу діє спеціальна амортизаційна ставка в розміру 20% витрат на придбання майна.
Аналізуючи роль та можливості впливу держави на процеси інноваційного розвитку, можна зазначити, що першочерговим завданням державної політики є прийняття ряду законодавчих актів, які закріплюють правові основи захисту інтелектуальної власності, регулюють діяльність технопаркових структур, стимулюють кредитування інноваційних проектів та надання позик під впровадження наукових розробок, створюють сприятливі умови для залучення коштів іноземних інвесторів, активізують інноваційну діяльність промислових підприємств через удосконалення амортизаційної політики та податкові пільги.[11]
На підставі аналізу нинішньої ситуації розвитку інноваційних процесів в Україні у третьому розділі я пропоную механізми удосконалення законодавчо-правової бази регулювання науково-технічної й інноваційної діяльності, інституціональних структур підтримки інноваційної галузі, здійснення заходів щодо стимулювання залучення коштів для фінансування ризикових новаторських розробок.
3 РОЗРОБКА МЕХАНІЗМІВ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
3.1 Організаційні і нормативно-правові основи удосконалення інноваційної діяльності в Україні
Інноваційна галузь виконує функцію локомотива, здатного витягнути з кризового стану весь ланцюг сучасних галузей національного господарства і створити стрибок до вищого ступеня розвитку національної економіки.
Інноваційна діяльність