Інвестиції на рівні підприємств ідуть і в спільні підприємства, і в національні проекти, однак переважно туди, де є явний господар. Тому стрибок прямих інвестицій (за даних політичних і макроекономічних умов) можливий у міру наближення до стійкого контролю в післяприватизаційній економіці.
Інша справа портфельні інвестиції. На першому етапі вони переважно являють собою спекулятивний капітал, що сподівається взяти на свою користь різницю між початковою "ваучерною" ціною акції і прогнозованою ринковою. Інші інвестори приходять на наступному етапі - у міру завершення підготовки депозитаріїв, досягнення чіткості в угодах і загалом створення правового й інституційного середовища в корпоративній економіці.

Портфельні інвестиції необхідні скоріше центральному банку і міністерству фінансів, оскільки це далеко не виробничі інвестиції.

Іноземні вкладення в акції прискорюють нагромадження капіталу в новому фінансовому секторі з допомогою брокерів, фондів і банків. Це також нормальний процес в економіці, оскільки мати сучасну, складну, експортну економіку без відповідних внутрішніх кредитних установ, включаючи банки, інвестиційні компанії, страхові й пенсійні інституції, просто нереально. Ці вкладення стають частиною великої внутрішньої гри за контроль над приватизаційною власністю, після завершення якої можливе пожвавлення і реальне нагромадження.
І все ж проблема прямих іноземних інвестицій є головною, оскільки саме вони істотно впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин. Залучення іноземних інвестицій є реальним шляхом упровадження сучасної техніки, удосконалення методів управління.

В останні десять років спостерігалося безпрецедентне зростання прямих інвестицій (за винятком лише незначного спаду, викликаного економічними труднощами, що мали місце у світовій економіці на початку 90-х років). Багато фірм нині активніше розширюють свою діяльність за рубежем за рахунок прямих інвестицій, і фактично всі економіки на сучасному етапі конкурують за залучення капіталу транснаціональних компаній. У результаті глобальні фінансові потоки досягли надзвичайно високого рівня (340 млрд дол. у 1996 p.).

Ця тенденція проявилася як результат комплексної взаємодії технологічних змін, що сприяли глобалізації корпоративної стратегії, і значних політичних реформ в окремих країнах. Останнє десятиріччя свідчить про посилення відкритості економік у всіх регіонах, їх модернізацію, дерегулювання, демонополізацію, приватизацію й участь приватних фірм у забезпеченні функціонування інфраструктур, а також про скорочення і спрощення тарифів. Невід'ємною частиною цього процесу була лібералізація режиму для іноземних інвестицій. Природно, що бажання одержати прямі іноземні інвестиції стало рушійною силою всього процесу реформ. І хоча глибина й масштаби реформ залежно від конкретних обставин у кожній країні різні, реальна мета - одержання інвестицій - залишається незмінною.

Потреби в іноземних інвестиціях існують практично в кожній країні. Незважаючи на те, що зростає розуміння тієї ролі, яку відіграють прямі іноземні інвестиції в стимулюванні економічного розвитку, спостерігається значна диверсифікація в підходах різних країн до залучення прямих іноземних інвестицій, а також обґрунтований скептицизм щодо сфер їх використання, необхідності й універсальності вигод від них. Як відзначалося на Глобальному інвестиційному форумі, організованому ЮНКТАД, "існує стійка думка серед міністрів ряду країн, які розвиваються, про необхідність подальших досліджень і аналізу критичних питань, поставлених багатосторонньою системою інвестицій... і в багатьох виступах наголошувалося на складності проблем і зв'язку ефектів економічної політики лібералізації з обсягом, якістю і розподілом прямих іноземних інвестицій та їх впливом на розвиток".

У зв'язку з цим багато країн обмежують доходи від інвестицій і зберігають жорсткий контроль над участю іноземного капіталу у певних секторах економіки. Досить часто при вирішенні питання про залучення іноземних інвестицій переважає підхід, пов'язаний із необхідністю і бажанням переконатися в тому, що діяльність іноземних транснаціональних корпорацій не суперечить стратегії розвитку країни.

Прямі інвестиції транснаціональних корпорацій сприяють швидкій перебудові промисловості на регіональному і глобальному рівнях і трансформації економіки країни, що залучає іноземний капітал, у значного експортера товарів і послуг на світовому ринку. Іншими словами, прямі іноземні інвестиції можуть сприяти інтеграції національних ринків у світову економіку більш ефективно, ніж це можна було б досягти самостійно через традиційні торговельні потоки.
Переваги прямих іноземних інвестицій виявляються в загальному поліпшенні інвестиційного клімату через відкриту торгівлю й сприятливий інвестиційний режим, активну конкурентну політику, макроекономічну стабільність, приватизацію і дерегулювання.

Прямі іноземні інвестиції можуть відіграти ключову роль у використанні переваг, пов'язаних з глобальною економічною інтеграцією. Інтеграція зі світовою економікою здійснюється не тільки через прямий експорт іноземних фірм, а й завдяки присутності іноземних транснаціональних корпорацій у секторах, що виробляють товари і надають послуги експортерам.

Іноземні інвестори беруть активну участь у приватизації підприємств у Південній Америці й Азії, особливо через систему "будувати - управляти - передавати". Іноземні власники приватизованих підприємств сприяють поліпшенню якості продукції (послуг) цих підприємств, крім того, вони нерідко знижують їх ціну.

Привабливим для іноземних інвесторів є сектор фінансових послуг. Проте у зв'язку з тим, що реформи в ряді країн, що розвиваються, здійснювалися повільно, активність іноземних інвесторів тут була набагато меншою.

Слабкість фінансового сектора ряду азіатських країн виявилася в 1997-1998 pp. у фінансовій кризі, що стала свідченням нестійкості обстановки в цьому регіоні і підтвердила необхідність більшої відкритості у діяльності іноземних фінансових інституцій. Але водночас суттєвий висновок з азіатської кризи полягає в тому, що іноземна присутність у місцевому фінансовому секторі