Азіатська фінансова криза не підірвала фундаментальних аргументів на користь великої лібералізації. Більше того, вона продемонструвала, що відкритість ще більше необхідна. Деякі структурні недоліки, що проявилися в останні роки, можуть бути пов'язані з політикою, що обмежує прямі іноземні інвестиції, а також звужує канали таких інвестицій у конкретних секторах. Політика залучення прямих іноземних інвестицій часто стає частиною широких промислових стратегій.
Деяке зниження ефективності прямих іноземних інвестицій може пояснюватися політикою, спрямованою на максимізацію потенційних прибутків від внутрішніх інвестицій. Багато країн, що залучають іноземний капітал, використовували з цією метою експортні вимоги або угоди про переданий технології. Як іноземні партнери ТНК, вони стали краще орієнтуватися в можливостях проникнення на світові або регіональні ринки і, отже, стали менше залежними від вітчизняного ринку. А оскільки багато країн прагнули залучити прямі іноземні інвестицій, "толерантність іноземних інвесторів щодо різноманітних бар'єрів і обмежень знизилася.

Багато бар'єрів для інвестицій, що зберігаються нині, були встановлені тоді, коли іноземні фірми інвестували у "викривлену економіку, у якій не було ефективної конкуренції на товарних ринках, розвинутого фінансового ринку тощо. У сучасних умовах унаслідок проведення економічних реформ країни, що залучають іноземний капітал, визнали неефективність багатьох обмежень, у тому числі пов'язаних із партнерством.

Створення сприятливого інвестиційного середовища впливає не тільки на потоки прямих іноземних капіталовкладень, а й на потенційну прибутковість таких потоків. Імпортзамінна політика, яка раніше була властива багатьом країнам, перешкоджала одержанню прямих іноземних інвестицій, особливо у сфері передання технології.

Протягом останнього десятиріччя економічних реформ країни цілком усвідомили переваги залучення інвестицій. Такі переваги будуть підтверджуватися і надалі за умови продовження процесу лібералізації.

Коли інвестор одержує акції закордонного підприємства з метою мати ефективний голос в його управлінні або разом із кредитором та іноземним позичальником придбаває деяку власність у транснаціональній компанії, фінансові потоки розглядаються як прямі іноземні інвестиції. Якщо ж це відбувається у зв'язку з придбанням власності, потоки капіталу звичайно розглядаються як портфельні інвестиції. Ототожнення прямих іноземних інвестицій із довгостроковими інвестиціями і портфельних інвестицій з короткостроковими, а тим більше зі спекулятивними інвестиціями, не відбиває складності сучасного цивілізованого ринку капіталу. Багато установ інвесторів, наприклад, можуть на довгостроковій основі бути представленими в закордонних компаніях, у яких вони не мають управлінського контролю.

Чітко розроблені програми лібералізації повинні стати невід'ємною частиною процесу структурних реформ у сучасній ринковій економіці. В умовах нинішньої нестійкості фінансового ринку пряме корпоративне інвестування з-за кордону і відсутність "прозорості" у закордонному фінансовому режимі настійно диктують необхідність розроблення заходів урядового і банківського захисту інвестицій і гласності.

Лібералізація обмежень у сфері іноземних інвестицій становить важливу частину політичних рішень країн із розвинутою економікою. Уряди цих країн сьогодні приділяють більше уваги проблемі "ефекту прибутковості" іноземних фірм у конкуренції на місцевому ринку, розглядаючи їх також як додаткове джерело створення нових робочих місць і передання технології.
Протягом останніх десятиліть загороджувальний механізм був спрощений або заборонений. Секторальні обмеження були також заборонені або полегшені, відкрилися нові сектори і напрямки діяльності для приватних підприємств та іноземних учасників. Сектор банківського і фінансового обслуговування став головним, проте й інші сектори, такі як телебачення і радіомовлення, особливо пов'язані з новими технологіями, також були переведені на менш обмежений режим іноземного інвестування.

Лібералізація відкрила шлях реформам у тих країнах, де визнали, що обмеження або інші перешкоди на шляху одержання прибутку є менш ефективними, ніж проведення ліберальної політики. Глобалізація економіки і надзвичайна потреба в нових ринках також обумовили необхідність ліквідації перешкод на шляху прямих іноземних інвестицій, із тим щоб місцеві фірми могли одержати на них прибуток за рубежем.

Фактично всі обмеження адміністративного і фінансового характеру на шляху прямих інвестицій із країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОСДР) були усунуті. Секторальна лібералізація супроводжувалася збільшенням ресурсів як із місцевих, так і закордонних джерел, особливо у фінансах, на транспорті й громадських підприємствах (газ, електроенергія, водопостачання тощо).

За оцінками Секретаріату Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), за 1991-1996 р. у країнах, які приймають, збереглися лише 27 із більш як 600 обмежень у сфері прямих іноземних інвестицій. З метою подальшого поліпшення умов для інвестицій було укладено біля 1600 двосторонніх угод, понад половину яких припадає на 90-ті роки. Такий підхід сприяє зростанню активності торгівлі і поліпшенню інвестиційного клімату у світі.

1.4. ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ.

Що ж таке інвестиційна компанія? Відповідь на це питання можна дістати, очевидно, почавши з більш загальних понять - "інвестиції та "інвестиційна інституція". У вітчизняній літературі термін investment (інвестиції) звичайно перекладається як капітальні вкладення. Проте насправді капіталовкладення - це інвестиції в широкому розумінні слова. У вужчому - це довгострокове вкладення капіталу. Відповідно, інвестиційні інституції в широкому розумінні - це всі організації, що займаються розміщенням капіталу, у вузькому - ті, що здійснюють довгострокові вкладення. Тому комерційні банки, які в умовах сформованої структури ринку капіталів роблять переважно короткострокові і середньострокові вкладення, можна віднести до інвестиційних інституцій лише у широкому тлумаченні цього терміна.

Розрізняють два види інвестицій: фінансові і реальні. Реальні інвестиції - це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва і предмети споживання. При цьому може бути використаний також позичковий капітал, у тому числі кредит банку. У такому разі банк теж стає інвестором, здійснює реальне інвестування.

Фінансовими інвестиціями є вкладення в цінні папери, а також розміщення капіталу в банках. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні -