В сучасних умовах очікувати великого припливу інозем-ного капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україну є: нестабільне та надмірне державне регулювання; нечітка правова система; мінливість еко-номічного середовища; корупція; великий податковий тягар; проблеми щодо встановлення чітких прав власності; низький рівень доходів громадян; труднощі в спілкуванні з урядом та при-ватизаційними органами; мінливість політичного середовища; відсутність матеріальної інфраструктури; проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки та інші.

У зв'язку з цим, велике значення має вдосконалення проце-су формування інвестиційної політики держави, що може активізу-вати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у націо-нальній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний склад.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регу-люється Верховною Радою України. Неабияку роль у цьому про-цесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента Ук-раїни створена певна кількість державних інституцій, що безпо-середньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну: - Національне агентство України по реконструкції й розвитку, за-вданням якого є участь у формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями й закла-дами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітар-ної й технічної допомоги, іноземних інвестицій.;

- Державній інвестщійно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва роз-глядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвес-тиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин;

- Палата незалежних експертів із питань інвестицій — є постій-ним діючим консультативно-дорадчим органом при Президен-тові України, метою якого є запобігання конфліктів між іно-земними інвесторами й органами виконавчої влади;

- Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну —

створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню й використанню іноземних інвестицій;

- Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів приймає рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів.

Певну участь в управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій у межах де-легованих їм повноважень, особливо при розробці програм соці-ально-економічного розвитку регіонів, створенні спільних підприємств, вільних економічних зон тощо.

Державна політика України щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямками як:

¦ визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;

¦ визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;

¦ визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвес-торів;

¦ визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;

¦ визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг та інше.

З метою створення належних умов для ефективного залучення іно-земного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої й нор-мативної бази щодо державного регулювання процесів іноземно-го інвестування.

19 березня 1996 р. Верховна Рада України прийняла За-кон України «Про режим іноземного інвестування» № 93/96-ВР, який визначив основні умови для здійснення іноземних інвес-тицій в економіку України.

Порядок реєстрації фактично внесених іноземних інвес-тицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» від 7.08.96 №928 і «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від 30.01.97 №112. Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації до-кументів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Незареєстровані інвестиції не дають права на отримання гарантій їх захисту та будь-яких пільг, встановлених Законом України «Про режим іноземного інвестування».

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні Угоди «Про сприяння, та взаємний захист інвес-тицій». Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави.

Узагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регу-люється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв'язку з неодно-значністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни й доповнення, які часто значно погіршу-ють існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а, з другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

Визначення пріоритетних сфер для іноземного інвесту-вання має принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галу-зевих та територіальних взаємовідносин. Пріоритетними сфера-ми для іноземного інвестора в Україні вважаються: металур-гійний комплекс, машинобудування, паливо-енергетичний ком-плекс, хімічна та нафтохімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, зв'язок, легка та медична промисловість.

З іншої сторони, виходячи з інтересів національної без-пеки, враховуючи стан та перспективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, виділяються галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іно-земного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об’єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв'язок, банків-ська та страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іно-земної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземно-го інвестора у СП; ліцензії та дозволи; високі ставки податків; об-меження на репатріацію прибутків тощо.

Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значен-ня має і визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напрямку визначає регіони, які найбільше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеціальних (вільних)економічних зон. Необхідність створення таких зон обумовлена:*

негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правово-му регулюванні;*

необхідністю ефективного використання реально залу-ченого