Незалежно від їхньої структури, грошові агрегати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

2.В Україні розрізняють дворівневу банківську систему:

1) Центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце – він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї функції, центральний банк виконує низку інших функцій:

випускає в обіг національну валюту;

зберігає золотовалютні резерви країни та обов’язкові резерви комерційних банків;

виступає міжбанківським розрахунковим центром;

здійснює касове обслуговування уряду.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

2) Комерційні банки. Провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки. Вони виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші.

Пропозиція грошей (Мs) містить в собі готівку поза банківською систе-мою (С) і чекові депозити (D), тобто МS=С+D. Фактично — це агрегат М1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові де-позити — зобов'язання комерційних банків.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також су-проводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто приступні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою 100% банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги — встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, - є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: r=R/D. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резер-вами: Е=ТR - R.

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створюва-ти гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через гро-шову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції гро-шей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два ета-пи:

Основа сучасної грошової теорії — так званий портфельний підхід (те-орія портфельного вибору), який розглядає економічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем ак-тивів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізувати прибуток і мінімізувати ризик. Портфель складає-ться з різноманітних активів — акції, облігації, нерухомість, гроші та ін. Попит на гроші визначається тим, яку частку портфеля своїх активів еко-номічний агент прагне тримати у ліквідній формі, тобто у вигляді грошей.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припустімо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

В цілому попит на гроші формується як попит на гроші для операцій (трансакційний попит) та для накопичення купівельної спроможності (по-пит на гроші як на актив).

Трансакційний (операційний) попит на гроті являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: МV=РY де М — кількість грошей в обігу, V — швидкість обігу грошей, Р — рівень цін, Y — обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток РY є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток МV — це кількість грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої про-дукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші: Мd=(РY)/V.

Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищен-ня цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує транс-акційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу ви-пуску у реальному вираженні ста-більні, то кількість грошей, необ-хідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівневі цін.

Попит на гроші