як на актив — кількість грошей, яку економічні аґенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом у порівнянні з іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді процента. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номі-нальної процентної ставки.
Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в гро-шах за поточним курсом (без по-правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль-тернативні витрати або альтер-нативну вартість зберігання гро-шей. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який на-копичує гроші. Зростання процент-ної ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: змен-шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви-щення процентної ставки зменшує попит на гроші.
Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве-личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки процента.
Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль-на ставка процента (г) — номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.
Рівновага грошового ринку досягається в точці, де попит на гроші дорівнює їхній пропозиції. Умова рівноваги має вигляд: Точці рівноваги грошового ринку відповідає рівноважна процентна ставка і*. Модель грошового ринку показує, що існує лише єдина ставка, за якої попит на гроші і пропозиція грошей збігаються (мал.9.1).
Мал. 9.1. Рівновага на грошовому ринку
3. Державне регулювання ринку грошей здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна по-літика впливає на обсяг і струк-туру виробництва, загальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рів-новаги, змінюючи пропозицію гро-шей в економіці. Проведення гро-шово-кредитної політики передба-чає певний зв'язок між інструмен-тами цієї політики та її цілями.
Цілі грошово-кредитної політи-ки можна розділити на кінцеві (еко-номічне зростання, повна зайня-тість, стабільність цін, життєздат-ний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).
Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір про-міжного цільового орієнтиру ви-значається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у кон-кретній економічній ситуації.
Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлений тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється. Розглянемо модель грошового ринку в короткостроковому періоді. Згідно цієї моделі, нахил кривої пропозиції грошей залежить від варіантів грошово-кредитної політики.
Гнучка грошово-кредитна політика — політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні.
Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці.
Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей — це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.
У довгостроковому періоді ефективність грошово-кредитної політики ви-значається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має знач-ний зовнішній лаг — час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток еко-номічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на визначених номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.
Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно темпам зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси — джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна по-літика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, мало-ефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.
Обмежити вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит доз-воляє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний темп зростан-ня номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактич-них темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, у зворотному випадку — проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, — нестійкість темпів зростання природного рівня випуску.
Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція гро-шей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.
Отже, хоча запропоновані правила дають змогу проводити послідовну грошово-економічну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними видатками для розвитку економічної системи.
Інструменти грошово-кредитної політики
Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошо-во-кредитної політики належать: