місцеві (випускаються сільськими, міськими, обласними та іншими органами влади);

інституційні (облігації підприємств).

Залежно від місця реєстрації основного офісу емітента і території, на якій облігації знаходяться в обігу:

відсоткові (доходні);

дисконтні;

конвертовані;

безвідсоткові (цільові позики).

Залежно від строку обігу на ринку цінних паперів:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 1 до 5 років);

безстрокові ( цільові позики);

з правом дострокового погашення.

Залежно від наявності будь-яких обмежень на обіг:

з вільним колом обігу (на пред’явника);

з обмеженим колом обігу (іменні);

ті, що знаходяться поза обігом.

За ступенем надійності:

забезпечені (під заставу);

незабезпеченні (без заставні).

Інші види облігацій (облігації відкладного фонду, серійні облігації, з розширенням, облігації з фіксованою та індексованою ставкою тощо).

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання (після закінчення встановленого строку) депозитну та відсотків на нього. На відміну від звичайних ощадних рахунків, вкладник отримує сертифікат, який є своєрідним борговим зобов’язанням банку.

Ощадні сертифікати можуть бути іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати не підлягають обігу на ринку цінних паперів, а їх продаж іншим способом є недійсним. Крім цього, ощадні сертифікати можуть бути строкові, або до запитання. При достроковому вилученні грошових коштів банк знижує відсотки виплат за ощадним сертифікатом. Як правило, сертифікати до запитання є більш ліквідними, ніж строкові. Однак строкові корисніші, тому що на них встановлюються вищі відсотки. Можливість дострокового вилучення грошових коштів є такою рисою ощадних сертифікатів, яка відрізняє їх від інших цінних паперів. Суттєвою відміною є й те, що депозитні сертифікати можуть бути використані як засіб платежу.

Ощадні сертифікати широко використовуються в світовій практиці. Вони є досить надійними цінними паперами, оскільки банки контролюються державою. Відсотки на ці цінні папери виплачуються державою. Відсотки на ці цінні папери виплачуються при погашенні депозитного сертифіката. За розмірами виплати вони наближаються до відсотків за державними облігаціями, що випускаються на той же самий термін. Отже, банки, які випускають депозитні сертифікати, вважаються менш надійними структурними в порівнянні з державою, тому що можуть стати банкрутами. Відсотки на депозитні сертифікати є трохи більшими. Ніж відсотки на аналогічні державні облігації. Різниця в рівнях відсотків між ними залежить від того, якою репутацією користується даний банк – емітент. Чим вищий є його імідж, тим більш наближений є відсотки на його депозитні сертифікати до відсотків на аналогічні державні облігації.

Ощадні сертифікати містять такі реквізити:

найменування цінного паперу – „сертифікат”;

найменування кредитної установи, що випустила сертифікат, її адреса;

порядковий номер;

дату випуску;

суму депозиту;

строк вилучення вкладу (для термінових сертифікатів);

найменування власника (для іменних сертифікатів), який вніс депозит і є держателем сертифікату;

підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи.

Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовний грошовий обов’язок векселедавача сплатити до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачу).

Банк, який авансує клієнту кошти при обліку векселів, утримує з нього плату – обліковий процент (дисконт). Банк скуповує веселі до закінчення терміну їх дії.

Передаточний надпис на векселі, що засвідчує перехід прав по цьому документу від однієї особи до іншої, називається індосаментом.

Випускаються два види векселів: прості і перевідні.

Простий вексель не зумовлює обов’язку векселедавача сплатити до наступного терміну визначену суму коштів тримачу векселя.

Простий вексель містить такі реквізити:

найменування – „вексель”;

прості й нічим не зумовлені обіцянки сплатити визначену суму;

зазначення терміну платежу;

зазначення місця, де має здійснюватися платіж;

найменування того, кому або за чиїм наказом має бути здійснено платіж;

зазначення дати і місця складення векселя;

підпис векселедавача.

Перевідний вексель – це письмовий наказ векселетримача (трасанту), адресований платникові (трасату), про сплату зазначеної у векселі суми коштів третій особі – першому тримачу векселя (ремітенту).

Перевідний вексель містить такі реквізити:

найменування – „вексель”;

зазначення терміну платежу;

підпис векселедавача;

прості й нічим не обумовлені пропонування сплатити визначену суму;

найменування платника.

Якщо в документі відсутній хоча б один із реквізитів, зазначених вище, то ані простий, ані перевідний векселі не мають сили, за винятком таких випадків:

вексель, в якому не вказане місце його складання, визначається підписаним в місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавача;

вексель, термін платежу по якому не вказано, розглядається як належний до оплати по пред’явленню.

Казначейські зобов’язання – це різновид цінних паперів на пред’явника, які розміщуються на добровільних засадах, посвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу протягом всього терміну володіння цими цінними паперами.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань:

а) короткострокові – до 1 року;

б) середньострокові – від 1до 5 років;

в) довгострокові – від 5 до 25 років.

Короткострокові казначейські зобов’язання випускаються Міністерством фінансів строком на 3, 6, і 12 місяців на пред’явника. Ці зобов’язання не мають купонів і погашаються шляхом їх викупу, включаючи сплату нарахованих по них процентів.

Середньострокові казначейські зобов’язання випускаються Міністерством фінансів на строк від 1 до 5 років і не мають купонів. Порядок визначення продажної вартості середньострокових казначейських зобов’язань визначається Міністерством фінансів виходячи з часу їх придбання. Погашення середньострокових казначейських зобов’язань здійснюється щороку на підставі тиражів, що проводяться Міністерством фінансів України.

Доходи держателям середньострокових казначейських зобов’язань сплачується шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних витрат при їх викупу залежно від строку, що минув випуску зобов’язань до його погашення.

Довгострокові казначейські зобов’язання випускаються державою на строк від 5 до 25 років на пред’явника. Випуск довгострокових казначейських зобов’язань здійснюється у тому порядку, що і випуск середньострокових казначейських зобов’язань.

Дохід починають сплачувати у наступному році після року придбання.

Виплата доходу здійснюється щороку або при погашенні