адміністративних одиниць, країни в цілому. У фінансових планах вказуються

основні пропорції розподілу створеної вартості через задоволення власних

виробничих потреб, спрямування частин коштів на сплату податків

обов’язкових зборів, стимулювання працюючих, інвестування тимчасово-вільних

коштів та ін.

У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового

обгрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, використання

їх стабільних норм і нормативів математичних методів та електронно-

обчислюваних машин.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному

управлінні, як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в

розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорції, подоланню “вузьких

місць”, своєчасному перерозподілу коштів, забезпеченню досягнення

запланованих результатів.

Як при складанні фінансових планів, так і при їх виконанні, а також по

закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на

перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового

національного продуту і національного доходу за відповідними фондами

грошових коштів та їх використанням за цільовим призначенням. Фінансовий

контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку

економіки країни.

Здійснення системи розподільчих і перерозподільчих відносин

відбувається із використанням методів фінансового забезпечення суб’єктів

господарської діяльності, основними з них є:

. бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних

засадах

. кредитування - це надання коштів на принципах поворотності, платності,

строковості і забезпеченості

. самофінансування передбачає відшкодування видатків суб’єктів

господарювання по основній діяльності та її розвитку за рахунок власних

джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів

. оренда (лізинг) - це передача майна у користування за певну плату і на

певний строк

. інвестування – процес вкладання грошей в ті чи інші об’єкти з розрахунком

на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу

. фінансове регулювання діяльності відбувається, в першу чергу і головним

чином, через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і

організацій, а також населення спрямування цих коштів в бюджети на

державні цільові фонди для задоволення державних потреб. В умовах

ринкової економіки використання адміністративних методів впливу надто

обмежене, тому головний акцент у регулюванні економіки робиться на

оподаткуванні.

Конкретними формами здійснення процесів розподілу і перерозподілу

створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносяться податки,

обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, норми витрачання

коштів в бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації,

субсидії, субвенції, заохочувальні фонди, штрафи, пеня премії та ін.

Особливістю фінансових важелів є те, що вони засновуються на врахуванні

економічних інтересів держави, підприємств, організацій, населення.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають

податки та збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для використання

покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність та

стимулює її, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції

нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених

природних ресурсів тощо. Система оподаткування в Україні знаходиться в

процесі реформування, завданнями якого є: послаблення податкового тиску на

виробників, надання пільг інвесторам та експортерам готової продукції,

забезпечення стабільності і простоти у справлянні податків, уникнення

подвійного оподаткування, посилення відповідальності за сплат податків.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є

встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів

нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою

сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого

значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що,

як їх значене збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні певних

результатів використовуються фінансові стимули. До них належать

заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування

ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації

підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки),

фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові

пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної

амортизації).

Заохочувальні фонди з прибутку підприємств створюють необхідні стимули

для досягнення кращих результатів господарювання, тому що сам ці фонди є

грошовим джерелом коштів для матеріального стимулювання працюючих,

задоволення соціальних потреб та виробничого розвитку. Визначення

пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є

виключно внутрішньою справою самих підприємств.

Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов

для окремих господарських суб’єктів і застосовуються переважно у вигляді

повного або часткового звільнення від податків, застосування

диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з

оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної

амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх

підприємницьких структур рівних умов для діяльності, перелік пільг в

оподаткуванні не повинен бути значним.

До фінансових стимулів належить фінансування за рахунок державних

коштів розвитку галузей народного господарства структурної перебудови,

підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили, науково-дослідницьких

робіт, природоохоронних заходів. Але в сучасних умовах хронічного дефіциту

централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що направляються на

задоволення вказаних потреб, обмежений.

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як

особливі форми організації фінансових відносин, викликати посилити

матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання у виконанні взятих

зобов’язань (договірних умов сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку

ріст фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них

є штраф і пеня.

Штраф – це міра матеріального впливу на винних у порушенні

законодавства, угод або діючих правил. Накладаються, як правило, в твердій

грошовій сумі.

Пеня – застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов’язань

і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в

процентах від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму, в його складі

фінансових методів і важелів,