забезпечення, яке представлене, в першу чергу, Конституцією України,

великою кількістю законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом – верховною радою

України, є обов’язковими до виконання, мають вищу юридичну силу по

відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації

фінансових відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему

оподаткування”, “Про бюджетну систему України”, “Про підприємництво”, “Про

підприємства в Україні” та інші.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними

органами на підставі діючих законів і у їх виконанні. До таких документів

належать Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів,

інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені та

ратифіковані ВРУ.

В сучасних умовах формування економіки України відбувається

вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які виконуються

при цьому це :

- Створення передумов для розвитку ринку

- Забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового

національного продукту і національного доходу

- Вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного

зростання

- Науково-обгрунтоване фінансове панування і прогнозування обсягів

централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і

використання

- Підвищення результативності фінансового контролю

- вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій

адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього

фінансового механізму.

2.Структура фінансового механізму і регулювання ринкових відносин.

Одним з основних елементів механізму регулювання капіталістичного господарства, а тим самим і збалансованості національного ринку, за умов учасного капіталізму є, по-перше, ринкове регулювання, що здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Таке регулювання обмежене переважно рамками немонополізованого сектора економіки,в якому налічується понад 95% усіх підприємств(у США їх близько 15.5млн), на яких виробляється приблизно 405 ВНП,зайнята більша частинва найманих робітників.

До основних складових елементів механізму регулювання капіталістичного господарства і рівноваги національного ринку належить, по-друге, корпоративна (а в її межах монополістична або олігополістична) планомірність. Гігантські багатогалузеві концерни за допомогою ЕОМ, маркетингу постійно вивчають масовий попит (його струк-туру, динаміку), формують його. Тому виробництво това-рів концернами орієнтується на відомий ринок на основі попередніх погоджень щодо номенклатури продукції, її кількості і якості. У наш час на світовий капіталістичний ринок на основі попередніх домовленостей між виробника-ми та споживачами надходить близько 70 % усіх товарів, основну масу яких виробляють гігантські монополістичні об'єднання.

По-третє, державне регулювання найповніше здійсню-ється у наданні державою замовлень, закупівлі нею значної частини виробленої продукції, що означає гаранто-ваний попит на неї. Так Федеральний уряд США розташо-вує щорічно до 16 млн. замовлень у понад І ЗО галузях промисловості. Виконанням таких замовлень зайнято близько 20 % сукупної робочої сили. У США закупівля державою товарів і послуг військового та невійськового призначення становить близько 8 %. У країнах «Спільно-го ринку» на початку 90-х років на закупівлю товарів і послуг витрачалося близько 18 % усіх держаних витрат.

Між складовими елементами механізму регулювання сучасного капіталізму має місце взаємодія, взаємопроник-нення. Це означає, наприклад, що механізм ринкового регулювання дещо доповнює монополістичну планомір-ність, а остання частково поширюється і на немонополізо-ваний сектор економіки. Так. окремі деталі для виробни-цтва автомобілів могутньої автомобільної корпорації «Дженерал моторз» постачають близько 40 тис. дрібних і середніх підприємств-постачальників, а частка закупівель у загальній сумі обороту цієї компанії досягає 48 %. Це означає, що ці підприємства немонополізованого сектора економіки втягнуті в орбіту монополістичної планомір-ності.

Найбільш важливою ланкою останньої є приватномоно-полістичне планування у межах гігантських ТНК. Яд-ро їх діяльності — внутріфірмові операції. У середині 80-х років 37,3 % імпорту і 39,2 % експорту США проходило по внутріфірмових каналах ТНК (американських і за-рубіжних ).

Найважливіші напрями державного регулювання еко-номіки, а отже і встановлення рівноваги національного ринку, такі: 1) антициклічне регулювання, що має корот-кочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції: 2) програмування (капіталістична планомірність), що має довготривалий харак-тер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господар-ства, тобто має стратегічні цілі. Для досягнення як корот-котривалих, так і довготривалих цілей використовують: 1) пряме (адміністративне) регулювання, яке здійснюється за допомогою прийняття законодавчих актів і заснованих на них дій виконавчої влади; 2) непряме регулювання, засноване на використанні різних економічних, фінансових важелів (зміна ставки податків, норми процента, надання податкових пільг та ін.). Економічна роль держави у даному випадку полягає в тому, -що вона забезпечує регу-лювання суспільного капіталу у цілому.

Антициклічне регулювання передбачає використання таких методів, як бюджетна та кредитно-грошова політика. У першому випадку з метою впливу на платоспроможний попит населення маневрують державними витратами та податками (при недостатньому попиті збільшуються дер-жавні капіталовкладення, знижуються податки та ін.; при надмірному — державні витрати скорочуються, а податки зростають). Стимулювання попиту, як правило, посилює інфляцію, а антиінфляційне регулювання посилює застій При кредитно-грошовому регулюванні центральні банки збільшують або зменшують кількість грошей в обігу і ставки позичкового процента. Основним методом боротьби з 50 х до середини 70-х років стало проведення державою «політики доходів», що передбачає контроль над зростан-ням заробітної плати та цін. Держава при цьому виступає «посередником» між працею та капіталом, між монополія-ми та профспілками при укладенні договорів, проведенні страйків та ін. З приходом до влади у США колишньої адміністрації Р. Рейгана урядовий орган, який здійснює контроль над заробітною платою та цінами, був ліквідова-ний. В основному аналогічні заходи були вжиті й у ФРН, Великобританії та інших країнах. З середини 70-х років почастішали економічні кризи, зросло