регу-лювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг (визна-чати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву банків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, і прив'язаність банків, інтегрува-ти всю мережу комерційних і спеціалізованих банків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лише законодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані банки повинні пере-йти на комерційні засади діяльності (самоокупність, само-фінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивчення діяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якості продукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошових коштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку, стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами вільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більш високий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективно його вико-ристовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі за-ходи слід органічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду комерційних та інших спеціа-лізованих банків у США, слід встановлювати норми резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створити реальні передумови і поступово перейти до конвертованого карбованця. Заходи щодо тако-го переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім, необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровити кредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності то-варів на зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформу ціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т. ін. Специфічними умовами конвертованості карбованця є встановлення рів-новаги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування прогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функцій карбованця всередині країни, ство-рення валютного, фінансового ринків та ін.
По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних банків та інших спеціалізованих закладів, формувати умо-ви для їх конкуренції між собою. Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючи при цьому економічну доцільність.
Під впливом НТР відбуваються важливі структурні зміни в економіці розвинутих капіталістичних країн. У США з 1960" до 1990 року частка матеріального вироб-ництва у ВВП зменшилась, а нематеріального зростала з 37,3 до 40,0 %. У ФРН ці показники відповідно станови-ли 69,0 і 64,0 %; 31,0% і 36,0 %. Частка зайнятих у сфері матеріального виробництва США за цей же період скоротилася з 43,3 до 28,0 %, а у сфері нематеріального виробництва зросла з 56,7 до 72 %. За умов НТР відбува-ється глибоке взаємопроникнення цих сфер. Це виявля-ється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтенсивному розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забезпечують збирання, обробку, систематизацію інформації та її передачу кінцевому спо-живачу. У таких комплексах інформація, зв'язок і мікро-електроніка є невід'ємними складовими частинами цілісної органічної системи. Одна з ланок цієї системи — створення широкої мережі інформаційних пунктів вдома.
Оскільки НТР перебуває лише у початковій стадії розвитку, то її розгортання приведе до ще більш глибоких структурних зрушень в економіці. Відповідно до прогнозів, у 2000 р. близько 70 % всієї робочої сили у розвинутих країнах капіталізму буде зайнято в інформаційному та «комунікаційному» секторах економіки. Тому більша частина капіталовкла-день, найновішого обладнання направляється у наукові лабораторії, торгівлю, фінансово-кредитну сферу.
Відбуваються важливі структурні зміни всередині про-мисловості, між промисловістю та сільським господарс-твом.
Це зумовлює необхідність проведення державою довго-тривалої структурної політики, тобто регулювання держа-вою темпів і пропорцій розвитку основних сфер і галузей економіки, окремих регіонів. За сучасних умов держава виступав ініціатором і організатором стратегічного науко-во-технічного прогнозування та програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають НТР, впровадження но-вих технологій.
Основним інструментом впливу держави на структурну перебудову економіки є організація, фінансування та сти-мулювання науково-технічних досліджень, особливо фун-даментальних, підготовка кадрів (інженерних, наукових, освіченої та кваліфікованої робочої сили), створення інже-нерно-дослідних центрів. У США, наприклад, лише у 1985 р. створено 6 інженерно-дослідних центрів.
Держава також розробляє середньострокові заходи що-до модернізації таких галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія. Активізується участь держави у розвитку окремих відсталих регіонів, зростанні ефективності та конкурентоспроможності національних І'НК. З цієї метою їм надаються пільгові кредити, податко-ві знижки, гарантії на випадок непередбачених ситуацій.
Важливою особливістю державно-монополістичного ре-гулювання капіталістичної економіки наприкінці 70-х ро-ків і в наступний період у ряді промислове розвинутих країн капіталу, де до влади прийшло консервативне керів-ництво, є деяке ' послаблення державного втручання на національному рівні при одночасному посиленні державно-монополістичного регулювання на наднаціональному рівні, яке здійснюється у межах регіональних економічних об'єд-нань, міжнародних економічних організацій. Остання тен-денція ще більше посилюється на новому етапі НТР, з початком нового перевороту у межах технологічного способу виробництва, який матиме інтернаціональний ха-рактер. Ці зміни у державному регулюванні економіки нанаціональному рівні проявляються у послабленні в анти-трестівському законодавстві, у відмові від розроблених і ' застосованих на практиці протягом декількох десятиліть принципів державного ціноутворення у таких базових ка-піталомістких галузях промисловості, як транспорт, елект-роенергетика, можливості проникнення у галузі нових монополій.
Фінансовий механізм – явище об’єктивне, зумовлене наявністю фінансів в
економічній системі держави, проте його функціонування значною мірою
залежить від того, як владні структури в державі зуміють його використати
для досягення поставлених цілей, тобто для здійснення тієї фінансової
політики, яку вони проводять.
Слід враховувати, що фінансовий механізм за ринкових умов поребує
чіткої взаємодії всіх його складових. Серед них немає таких, якими можна
було б знехтувати чи застосувати без взаємозв’язку з іншими
