Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Згідно з первинним Статутом вони полягали в наступному: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому звертанню в Фонд, включаючи потрібну суму, не повинна була перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених в Фонд по підписці). У переглянутому в 1978р. Статуті перше обмеження було усунено. Це дозволяє країнам-членам використати їх можливості отримання валюти в МВФ протягом більш короткого терміну, ніж п'ять років, які потрібні були для цього раніше. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і її дія може припинятися.

МВФ стягує з країн-кредиторів разовий комісійний збір в розмірі 0,5% від суми операції і певну плату (charge), або процентну ставку, за кредити, що надаються їм, яка базується на ринкових ставках.

Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити зворотну операцію - викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в СДР або іноземних валютах. Крім того, країна-позичальник зобов'язана достроково проводити викуп своєї зайвої для Фонду валюти по мірі поліпшення її платіжного балансу і збільшення валютних резервів. Якщо національна валюта країни-боржника, що знаходиться в МВФ купується іншою державою- членом, то тим самим гаситься її заборгованість Фонду.

Перша порція іноземної валюти, що купується країною-членом в МВФ в розмірі до 25% квоти (до Ямайського угоди колишня золота частка) з 1978р. називається резервною часткою. Вона визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою запасу національної валюти даної країни, що знаходиться в розпорядженні Фонду.

Кошти у іноземній валюті, які можуть бути придбані країною-членом зверх резервної частки (100% величини квоти), діляться на чотири кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, яку країна може придбати у МВФ внаслідок повного використання резервною і кредитних часткою, становить 125% розміри її квоти. Зобов'язання країни-кредитора, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в «листі про наміри», що направляється в МВФ. Якщо Фонд визнає, що країна використовує кредит «в суперечності з цілями Фонду» або не виконує його розпоряджень, він може обмежити або повністю припинити кредитування країни. Використання першої кредитної частки може бути здійснене як в формі прямої купівлі іноземної валюти, при якій країна отримує всю потрібну суму негайно після схвалення Фондом її запиту, так і шляхом висновку з МВФ угоди про резервний кредит.

Угоди про резервний кредит, або угоди «стенд-бай» (Stand-by Arrangements), забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну відповідно до домовленості в будь-який час при дотриманні країною обумовлених умов. Подібна практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії.

Головним призначенням кредитів «стенд-бай» є в цей час кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, що надається Фондом у вигляді резервного кредиту в рамках верхніх кредитних часткою, видається певними порціями (траншами) через встановлені проміжки часу протягом терміну угоди.

Основою для звертання країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках системи розширеного кредитування може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в області виробництва, торгівлі або цінового механізму. Угоди про розширені кредити звичайно обмежені терміном в три роки; при необхідності і на прохання країн-членів - до чотирьох років. З листопада 1992 р. діють наступні ліміти доступу країн-членів до ресурсів МВФ в рамках резервних і розширених кредитних угод (разом або роздільно): надання кредитів протягом року - до 68% квоти країни-члена: кумулятивна, включаюча заборгованість країни по раніше отриманих кредитах, гранична величина – 300% квоти (в чистому розрахунку, тобто за вирахуванням суми майбутнього викупу країною її національної валюти протягом терміну кредитної угоди).

Спеціальні фонди. З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів (англ. facility - пристрій, механізм, фонд). Вони розрізнюються по цілях, умовах і вартості кредиту.

1. Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу зумовлений зовнішніми, чинниками, що не залежать від них. У їх числі: стихійне лихо, непередбачене падіння світових цін, промисловий спад і введення протекціоністських обмежень в країнах-імпортерах поява товарів-замінників і т. п. Цей фонд включає три компоненти:

1) з 1963 р. кредитування (в цей час до 30% квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються внаслідок падіння світових цін на сировину;

2) з 1981 р. кредитування (до 15"/об квоти) країн-імпортерів зерна, що зазнають труднощі в зв'язку із зростанням світових цін на зерно: з грудня 1990 р. по червень 1992 р. кредитування країн-імпортерів нафти, нафтопродуктів і природного газу:

3) з 1988 р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що випробовують вплив непередбачуваних зовнішніх чинників (до 30% квоти).

Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ з