проханням про виділення коштів в рахунок особливої кредитної частки (до 20% квоти), яка може бути використана по вибору в доповнення до будь-кого з перерахованих трьох видів кредитування. Якщо труднощі платіжного балансу викликані лише зниженням експортної виручки або збільшенням витрат на імпорт зернових, ліміт компенсаційних кредитів обмежується 65% квоти країни. При використанні країнами кредитів Фонду для відшкодування збитків, пов'язаних одночасно з падінням експортної виручки і збільшенням витрат на імпорт зерна, а також у разі одночасного застосування двох з трьох компонентів механізму компенсаційного кредитування встановлюється комбінований ліміт в розмірі 80% квоти. Загальний ліміт доступу до кредитів Фонду компенсаційного і непередбаченого кредитування з урахуванням всіх його компонентів становить 95% квоти країни.
2. У червні 1969 р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь в створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їх платіжний баланс. Ліміт - 30% квоти.
3. З 1989 р. функціонує Фонд фінансової підтримки операцій по скороченню і обслуговуванню зовнішнього боргу. Це пояснюється активною роллю МВФ в урегулюванні боргової кризи країн, що розвиваються в 80-х роках. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25%) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу. Крім того, з метою часткової компенсації процентних платежів або додаткового забезпечення основного боргу при обміні по паритетній вартості боргових зобов'язань на облігації з більш низькою процентною ставкою МВФ може виділяти додаткові кошти зверх резервних або розширених кредитів. Ліміт кредитів складає з листопада 1992 р. 30% квоти країни. Фактично величини додаткового кредиту визначаються Фондом внаслідок розгляду кожного конкретного випадку, з урахуванням «міри радикальності» програми макроекономічної стабілізації і структурної перебудови відповідної країни.
4. У квітні 1993 р. МВФ заснував Фонд підтримки структурних перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ. Мотивом для його використання можливо, по-перше, різке падіння надходжень від експорту внаслідок переходу до багатосторонньої, заснованої на ринкових цінах торгівлі, по-друге, значне і стійке збільшення вартості імпорту через світові ціни, особливо на енергоносії, і. по-третє, поєднання обох цих явищ. Надання кредитів в цьому випадку зумовлюється виконанням країною-кредиторів набору більш «м'яких» макроекономічних зобов'язань, чим ті, з якими пов'язане отримання стандартних повномаштабних резервних кредитів. Країни-члени можуть отримувати кошти в рамках «проміжного», або «перехідного», кредитування до 50% їх квоти. Кредити надаються двома рівними частками по 50% кожна з інтервалом в півроку. Практично цей фонд утворений головним чином для країн колишнього СРСР, що переживають величезні труднощі в умовах переходу до ринкової економіки і не здатних поки виконувати звичайні жорсткі вимоги МВФ.
Отримання країнами членами МВФ коштів з спеціальних фондів - це доповнення до їх кредитних часток. Використання країною ресурсів спеціальних фондів може збільшувати запас її національної валюти, що знаходиться в розпорядженні МВФ зверх кумулятивних меж, встановлених для отримання кредитних часткою.
Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди з метою розв'язання гострих проблем міжнародних валютних відносин. Для їх формування притягуються позикові кошти з різних зовнішніх офіційних джерел. До тимчасових спеціальних фондів відносяться:
1) Нафтовий фонд в об'ємі 6,9 млрд. СДР, або 8 млрд. долл. (1974 1976 рр.). надавав кредити країнам-членам МВФ для покриття додаткових витрат, викликаних збільшенням вартості імпорту нафти і нафтопродуктів. Необхідні для цього ресурси позичили переважно країни експортери нафти. Країни, що Розвиваються кількісно переважали серед одержувачів кредитів, але їх частка була невелика (1/3) в порівнянні з розвиненими державами. Умови надання кредитів з нафтового фонду були жорсткі: порівняно високі процентні ставки (не менше за 7,2% річних); обов'язкове виконання рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної і валютної політики. Внаслідок цього доступ країн, що розвиваються до ресурсів нафтового фонду був обмежений: за рахунок його кредитів вони покрили лише 1/3 додаткових витрат на імпорт нафти, що подорожчала;
2) Довірчий фонд - в об'ємі 4 млрд. СДР, або 4,9 млрд. долл. (1976-- -1981 рр.); створений в основному за рахунок прибутку від продажу на аукціонах частини золотого запасу МВФ. Одержувачами кредитів з цього фонду були найменше розвинені країни. Умови даних кредитів були порівняно пільгові: країни-позичальники не вносили в МВФ еквівалент коштів, що отримуються у національній валюті, процентна ставка невисока 0,5%, термін кредиту 10 років. Ці умови в найбільшій мірі відповідали вимогам країн, що розвиваються. 55 країн отримали з довірчого фонду 3 млрд. СДР. Інша частина була передана державам, що розвиваються пропорціонально їх квотам:
3) Фонд додаткового кредитування або фонд Віттевеєна - на ім'я директора-розпорядника МВФ; час дії 19791984 рр. Мету цього фонду - надавати за рахунок позикових коштів додаткові кредити країнам, що випробовує особливо різкі і затяжні кризи платіжних балансів і що вичерпав ліміти звичайних кредитів МВФ. Ресурси фонду Віттевеєна (7,8 млрд. СДР, понад 10 млрд. долл.) сформовані за рахунок кредитів 13 країн-членів МВФ, а також Швейцарського національного банку. Кредити з цього фонду отримали 26 країн:
4) Фонд розширеного доступу до ресурсів МВФ; наступник фонду додаткового кредитування, функціонував в 19811992 рр. Мету фонду надавати додаткові кредити країнам-членам, у яких масштаби нерівноваги платіжних балансів непомірно великі в порівнянні з розмірами їх квот. Цей фонд використовувався в тих випадках, коли країна потребувала коштів в більших розмірах, ніж вона могла отримати
