Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, пов’язані із формуванням і використанням фондів державних грошових засобів, які акумулюються в державній бюджетній системі.

Децентралізовані фонди – грошові відносини, які формують грошовий оборот підприємства.

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за виконаними функціями. До основних функцій фінансів відносять розподільчу, контрольну і функцію формування грошових доходів. Розподільча і контрольна функції здійснюються фінансами одночасно, але контрольна функція виступає окремо. Розподільча функція проявляється при розподілі національного доходу.

Слід відрізняти поняття “грошово-кредитні кошти” і “фінансові ресурси”. Перше поняття є ширшим і місткішим за друге. Фінансові ресурси, хоч і виступають завжди у грошовій формі, стають ними тоді, коли накопичуються у відповідних фондах. На відміну від грошово-кредитних коштів, вони виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат відтворювального процесу.

У ширшому розумінні фінансова система охоплює не лише фінансові потоки, а також відповідну інфраструктуру і включає всі фінансово-кредитні аспекти економічного розвитку через розвинуту мережу фінансово-банківських установ. Фінансова система – це не просто сукупність, а певним чином впорядковані, скоординовані і субординовані явища економічного життя. Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів на різних рівнях: народногосподарському, країни в цілому, структурних частин народного господарства – територій, підприємств, інших виробничих структур. Ознаки системи – цілісність, складність економічного об’єкта, можливість його поділу на складові частини. Саме в системі окремі елементи виконують функції, орієнтовані на досягнення узагальнених цілей. Різна складові можуть об’єднуватись в ціле, але ще не можуть бути системою, поки не буде сформований механізм їхнього взаємозв’язку.

Фінансова система включає три основні складові: державні фінанси, фі-нанси підприємств і фінанси домашніх господарств. Державні фінанси — це сукупність грошових фондів, сконцентрованих у державних фінансових уста-новах і призначених для здійснення властивих державі функцій, а також форм і методів, за допомогою, яких ці функції реалізуються. Фінанси підприємств — це сукупність грошових, фондів, що використовуються для орга-нізації виробничого і відтворювального процесу, в межах даного об'єкта під-приємницької діяльності, та сукупність форм і методів їхнього формування і витрачання. Фінанси домашніх господарств — це кошти населення, що складаються з коштів громадян, отриманих на підставі трудової, господарсь-кої та іншої діяльності, або спадщини. Для глибшого аналізу фінансової сис-теми необхідно розглядати її складові з позицій структурного підходу.

Економічні структури є не тільки цілісними, а динамічними утвореннями, що розвиваються під впливом різних за своїми значенням і впливом факторів, умов зовнішнього середовища, ступеня зрілості всього суспільного ладу. Системно-структурний підхід до аналізу соціально-економічних процесів передбачає застосування системного аналізу, який ґрунтується на таких провідних принципах, як цілісність. Комплексність, динамічність взаємодії, взаємозалежності та взаємозв’язку елементів.

Системно-структурний аналіз передбачає цілу ієрархію систем різного порядку. Кожна система, будучи цілісним утворенням, може бути підсисте-мою іншої системи вищого порядку. Так, зокрема, фінансова система є під-системою системи функціонування продуктивних сил і виробничих відно-син, виробництва і споживання на всіх етапах економічного обігу.

Як вже зазначалося, фінансові відносини за своїм змістом мають виконувати регулюючу, стимулюючу, контролюючу і фіскальну функції. Однак великі функціональні можливості фінансових відносин сьогодні використовуються мінімально і за-лишаються нерозкритими. Тому як ланка загальноекономічної системи вони значною мірою випадають із макроекономічного регулювання, що і є однією з основних причин наростання фінансової кризи. Курс на регулювання еко-номічних відносин лише фіскально-монетарними методами не на кожному етапі себе виправдовує і часто призводить до зіткнення економічних інтере-сів держави і суб'єктів господарювання. Для того щоб мінімізувати опір ла-нок системи, необхідно дотримуватись в економічній політиці узгодження різних функцій фінансових відносин у процесі суспільного відтворення на всіх його стадіях, враховуючи головне завдання фінансів – сприяння підвищенню ефективності виробництва, стимулювання його розвитку, економії витрат уречевленої та живої праці. Фінанси мають впливати на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, стимулювати ефективне використання матеріальних, трудових і грошово-кредитних ресурсів.

Загалом фінансовий сектор економіки включає фінансові операції, адек-ватні економічному обігу в секторі підприємств, держави і домашніх госпо-дарств. Державний фінансовий сектор включає фінансові операції центральних і місцевих органів виконав-чої влади з виконання функцій державного управління, соціального забезпе-чення, розвитку невиробничої сфери, забезпечення незалежності та захисту державності.

Поняття “державний сектор” означає сектор економіки, яким керують органи державного управління і який забезпечує досягнення цілей держави щодо надання неринкових послуг і здійснення перерозподілу доходу, фінан-сованого податками, на інші сектори економіки. Фінансові інститути, що контролюються державою, не входять до органів державного управління, але розглядаються як державні фінансові інститути. Нефінансові державні під-приємства, що виробляють та продають товари і послуги (націоналізовані або засновані урядом підприємства), входять до визначення “державний сектор”. В адміністративній економіці ці підприємства є основною складовою про-дуктивного сектора економіки, і бюджет відіграє роль основного мобілізуючого і розподільного фінансового інструменту. Це призводило до значного перерозподілу ресурсів через державний бюджет (на 20—25% вище, ніж у країнах з ринковою економікою), а також визначало структуру державних доходів і видатків. Більша частина доходів держави забезпечувалася за раху-нок податкових надходжень корпоративного сектора економіки. Надходжен-ня від індивідуальних доходів громадян залишалися низькими порівняно з міжнародними стандартами. Оподаткування особистих доходів громадян об-межувалося низьким рівнем заробітної плати соціалізованого сектора і уста-новкою, що первинний розподіл трудових доходів є достатнім і не погребує додаткової корекції.

В умовах ринкової економіки, коли основну роль у забезпеченні еконо-мічного зростання відіграє приватний сектор економіки, а державний сектор