використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та еко-логічно безпечних технологій;—

експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;—

заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;—

вирішення проблеми енергозабезпечення;—

вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);—

збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і роз-робок, що мають пріоритетне значення для країни);—

наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;—

високий рівень менеджменту на підприємстві.

Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її ви-користати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення вироб-ництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Форми та методи державної фінансової підтримки санації під-приємств показано на рис. 1., 2. Централізована санаційна під-тримка може здійснюватися:

а) прямим бюджетним фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

Рис. 1. Фінансова участь держави в санації підприємств

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:*

якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, переви-щують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'я-зкове страхування;*

для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства;*

для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важли-вими суспільними інтересами.

Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансу-вання санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорів-нях. Після краху концепції санації автогіганта «Бритіш Лейланд» (Ве-ликобританія), яка базувалась на прямому державному дотуванні (роз-мір дотацій становив близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

В Україні значного поширення набула практика проведення На-ціональним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва. У 1995 p., наприклад, за рахунок коштів, одержаних на 10 аукціонах, було надано державну кредитну підтримку 106 підприємствам на суму 155 млн гривень. Міжвідомча комісія з питань санації, реструктуризації та банкрутст-ва державних підприємств прийняла рішення про надання такої під-тримки 330 господарським структурам на суму 720 млн гривень.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтри-мки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовую-ться підприємствами, як правило, на поточні потреби, а не на збіль-шення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кре-дитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рів-нях: централізованому й децентралізованому.

Рис. 2. Форми державної фінансової підтримки санації підприємства

Централізований рівень — це фінансові відносини між держа-вою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступ-ного їх перепродажу виробничим структурам, що потребують кре-дитної підтримки. Децентралізований рівень — це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктури-зації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кре-дитування.

Отже, можна зробити висновок щодо браку прямих фінансових відносин між державою й підприємствами, що робить недоцільним розгляд на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове викорис-тання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повер-нення.

Однак такий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (з цієї причини деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати де-фіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механі-зму реалізації закону «Про банкрутство». З цих причин наприкінці 1996 p. Міжвідомчу комісію з питань санації, банкрутства та рест-руктуризації підприємств було ліквідовано.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займає-ться Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:—

реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;—

проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;—

ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;—

здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів гос-подарювання, занесених до реєстру;—

проведення експертизи проектів програм оздоровлення фі-нансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;—

здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспро-можних підприємств;—

методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;—

здійснення контролю за цільовим використанням коштів, ви-ділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підпри-ємств;—

забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;—

організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і за-рубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реор-ганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;—

організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвес-торів;—

організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспромо-жних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про ре-єстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати