Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фі-нансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприєм-ства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідним власникам майна.

Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізацій-ної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінан-сового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на коме-рційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

"); // -->

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народ-ногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим за-вданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інве-стицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльно-сті підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приват-них підприємств, що опинились на межі банкрутства.

В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансу-вання підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсот-ків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержа-ним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.

Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фі-нансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілкови-тий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зо-бов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).

Протягом 1992-1996 pp., наприклад, українські підприємства за-лучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, унаслідок чого випла-ти довелося здійснювати державі. У 1997 p. виплати за цими креди-тами становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабіне-ту Міністрів з боржників, що порушують зобов'язання за інозем-ними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відпо-відна компенсація і штраф.

Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема під програ-ми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід врахову-вати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до дру-гої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефі-цієнт ризику 10).

Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комер-ційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початку 1997 p. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видава-ли такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Став-ки за цими пільговими кредитами були в 3^t рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 p. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.

У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано спеціалізованим товариствам, створеним за участю держа-вного капіталу. Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей напівдержавний «Ексімбанк» (США) або Товарист-во гарантування кредитів (ФРН). Ці організації займаються відбором підприємств для надання їм санаційної підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за цільове використання позик, виданих під ці гарантії і своєчасне їх повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств стало одним із факторів успішного проведення санації таких відомих компаній, як Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання ан-тимонопольного законодавства. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон-куренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання моно-польному становищу окремих підприємців на ринку такі форми са-нації підприємств, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають моно-польним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.

Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприк-лад, дозвіл на злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне народногосподарське значення. У цілому ж, у світовій практиці проведення санації цей метод використовується у винятко-вих випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тя-гне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосу-вання цього методу може справити антиринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли під-приємства доведуть, що в результаті їхнього злиття