Крім того, Україна запізнилася з визначенням стратегічного курсу на реформування і з практичними кроками у цьму напрямі, і це запізнення значною мірою визначає сучасні економічні труднощі.

Протягом відносно короткого періоду часу Україна зазнала також декілька могутніх зовнішніх шоків: вихід із рубльової зони (за відсутності системи розрахунків з іншими колишніми радянськими республіками) та запровадження нової системи забезпечення нафтою, газом та іншими ресурсами (маються на увазі канали постачання й перехід на ціни світового рівня). До того ж на економічну ситуацію в Україні неґативно вплинула різка зміна режиму економічних (переважно внутрішньогалузевих) зв’язків між підприємствами, тобто перетворення цих зв’язків із внутрішніх на зовнішньоекономічні.

Відразу після колапсу Радянського Союзу та відповідної системи коопераційних зв’язків економіка України потрапила під жорсткий вплив міжнародної економічної кон’юнктури. Значна кількість виробництв (якщо не більшість із них) виявилась неконкурентоспроможною на міжнародному ринку.

Нарешті, українській політичній та економічній еліті бракує глибокого аналізу не тільки міжнародного досвіду, а й власних помилок, бракує реалістичних оцінок сучасних і майбутніх можливостей і тенденцій. Складається враження, що окремі рішення стратегічного характеру приймаються інтуїтивно або під впливом зовнішніх обставин.

§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу

Очевидно, що економічна політика має базуватися на детальному аналізі вихідних економічних умов, які визначають початковий пункт економічної трансформації. Ці умови відрізняються в різних країнах і значною мірою визначають стратегічний напрям перетворень, накладаючи, так би мовити, «природні» межі на використання досвіду інших країн.

За величиною ВВП на душу населення Україна посідала 8-е місце в колишньому Радянському Союзі — 5 200 дол. США в 1990 р. 3. Це засвідчує, що Україна, маючи значний промисловий потенціал, поступалася іншим республікам у плані його використання.

Україна успадкувала від Радянського Союзу лише частину економічного комплексу з усіма відповідними наслідками. На практиці це означало, що розташування виробничих потужностей та схеми коопераційних зв’язків між ними не збігалися з існуючим адміністративним і територіальним поділом. До того ж радянська індустріальна стратегія виходила з ідеї економії на масштабах виробництва й не брала до уваги національних і територіальних меж.

Варто зауважити, що економіка СРСР вже в 70-ті роки зіткнулася зі значними труднощами, але їх вдавалося пом’якшувати завдяки масштабному експорту сировинних товарів (особливо нафти й газу). Відповідні надходження у вільноконвертованій валюті передовсім використовувались для збільшення імпорту споживчих товарів і проміжних виробів, що призводило до відкладання на майбутнє реалізації рішучих дій, спрямованих на подолання недоліків адміністративно-командної економічної системи.

Критичний стан економіки загострювався внаслідок того, що значна частина промислового потенціалу морально й фізично застаріла, а заміна або модернізація відповідних елементів виробничого капіталу відбувалася явно в недостатніх масштабах. Після Другої світової війни економічна політика Кремля не передбачала виділення достатніх обсягів капіталовкладень для удосконалення та розвитку виробничої інфраструктури України. Ось чому незалежна Україна успадкувала застарілу матеріально-технічну базу й енерґо- та ресурсомісткі технології виробництва, які є основним чинником забруднення навколишнього середовища.

До того ж Україна має обмежені власні поклади нафти й газу, які не забезпечують її потреб в енерґоносіях і сировині для хімічної промисловості. До того ж, як уже відзначалося раніше, економіка України традиційно спиралася на ресурсо- та енерґомісткі технології.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україна, як і інші посткомуністичні країни, конче потребує суттєвої масштабної модернізації чи, може, навіть і реіндустріалізації. Сьогодні український індустріальний сектор (хоч і досить розвинений порівняно з іншими колишніми республіками) потребує також глибоких структурних змін, які б забезпечили його адаптацію до вимог світового ринку і, відповідно, сприяли посиленню його міжнародної конкурентоспроможності.

Посткомуністична модернізація, про яку йдеться, значною мірою відрізняється від того процесу, який проходив в інших країнах. У перехідних економіках ми маємо справу з необхідністю реструктуризації — в широкому значенні цього терміну — вже існуючої індустріальної бази (що створювалася та розвивалась на відмінних від стандартних концепцій підходах, які реалізовувались, скажімо, у нових індустріальних країнах).

Розвиток промислового виробництва в економіках соціалістичного типу відбувався на засадах якісно відмінних від ринкових (домінування політичних міркувань над економічними, спотворена система цінових пропорцій тощо), і був переважно спрямовуваний на досягнення самозабезпечення та заміщення імпорту з країн Західного блоку. Звичайно, адміністративно-командна економіка не була повністю автаркійною в буквальному значенні цього слова, але в цій економічній системі не було достатніх стимулів до масштабного експорту промислових товарів за національні межі (за винятком, можливо, партнерів по соціалістичній системі).

Модернізація в посткомуністичних країнах суттєво відрізняється і від, сказати б, «первинного» процесу розвитку промисловості в країнах з ринковою економікою. У сучасних умовах реструктуризація об’єктивно повинна мати більш «зовнішньо орієнтований» характер, аніж це було в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття, коли внутрішній ринок відігравав більш важливу роль. Це також стосується і України.

Отже, Україна стоїть перед необхідністю ефективно скомбінувати два надзвичайно складні процеси — технічну модернізацію та запровадження принципів ринкової економіки.

Таблиця 1.

Основні макроекономічні показники за 1990–1996 рр. (зростання в % порівняно з попереднім роком) |

1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | Січень-травень 1996

Офіційний ВВП | 2,4 | 13,5 | 16,8 | 14,2 | 23,0 | 11,8 | 9,7

Валове промислове виробництво | - 0,1 | - 4,8 | - 6,4 | - 7,6 | - 27,3 | - 11,5 | - 5,7

Валове сільсько- господарське виробництво | - 3,7 | - 13,2 | - 8,3 |