Виробництво споживчих товарів | - 5,8 | - 5,1 | - 9,4 | - 15,3 | - 25,0 | - 19,1 | - 16,2

Інвестиції у капітальні активи | - 1,9 | - 7,1 | - 36,9 | - 10,3 | - 23,0 | - 35,0 | - 38,0 *

* За січень — березень 1996 р.

(Джерело: Ukraine. The Real Economy and Its Sectors. A Quarterly Statistical Abstract. The World Bank: Kyiv, Ukraine. Volume II, Issue 2, May 1996, Table 1.1).

§3. Формування посткомуністичної економічної системи

Зміни, що відбулися в економіці України, починаючи з 1991 року (проголошення незалежності), мають суперечливий характер. Економіці України сьогодні притаманний цілий ряд рис і тенденцій, що їх не можна розглядати лише як наслідок помилок та упущень в економічній політиці. Гадаю, сьогодні ми маємо справу з якісно новим феноменом, який можна з певною мірою умовності назвати «недореформованою» економікою, або посткомуністичною економічною системою.

Така економічна система в Україні має досить чіткі характеристики — притаманні й іншим перехідним економікам або властиві здебільшого лише Україні. Насамперед економіка України не вийшла з кризового стану, який характеризується продовженням падіння виробництва (Див. табл. 1 ).

Найнебезпечнішим є зменшення обсягів інвестицій, оскільки внаслідок цього посилюється технологічне відставання України від промислово розвинутих країн світу. Разом з тим слід відзначити, що в 1995–1996 рр. з’явилися перші ознаки фінансової стабілізації: 1995 р. індекс інфляції становив 182 % (1993 р. — 10 155%, 1994 р. — 401%) 4. Але сьогодні ще не можна говорити про стійкість цього процесу в короткотерміновому та середньостроковому аспектах.

Незважаючи на падіння виробництва та об’єктивну необхідність прискореної раціоналізації виробництва (пов’язаної з закриттям підприємств і скороченням кількості працівників) рівень безробіття за офіційними даними залишається дуже низьким (0,46 % працездатного населення на кінець грудня 1995 р.), а трудові ресурси України оцінюються приблизно в 29 млн. чол. 5. Водночас, за окремими оцінками, потенційна кількість безробітних в Україні може сягнути від 2 до 5 млн. чол.

Відбулися певні зміни в структурі виробництва. Якщо 1993 р. державі належало 96 відсотків капітальних активів, то на кінець 1995 р. ця частка скоротилася до 62% 6. Разом з тим слід зазначити, що сьогодні нові економічні (недержавні) агенти (суб’єкти виробничо-комерційної діяльності) утворюються переважно завдяки приватизації, тобто внаслідок перерозподілу наявних активів та інтенсивного використання коштів державного бюджету. Це свідчить про те, що сьогодні ще не почався процес «самогенерації» приватного капіталу в великих масштабах на основі нагромадження доходів від власної виробничо-комерційної діяльності недержавних підприємств та організацій і заощаджень приватних осіб. На рівні галузей та окремих виробництв в економіці України йде процес «природного» заміщення імпорту. Розпад міжреспубліканських коопераційних зв’язків поставив питання про пошук нових джерел постачання певних товарів та ресурсів, які українські підприємства традиційно одержували з колишніх радянських республік. Ця проблема надзвичайно гостра саме для України, адже в межах колишнього радянського народногосподарського комплексу вона традиційно спеціалізувалася на виробництві найрізноманітніших проміжних продуктів, тоді як кінцеві вироби виготовлялися в Росії та інших республіках. Ось чому українські підприємства почали створювати замкнені виробничі цикли та намагаються поновити коопераційні зв’язки, в тому числі — шляхом створення фінансово-промислових груп.

Посилюється державне втручання в процес перерозподілу фінансових потоків. Це знаходить свій вияв у зростанні частки бюджетних коштів і зменшенні частки фінансових ресурсів первинних економічних агентів.

Це свідчить про те, що сьогодні основним економічним гравцем продовжує залишатись держава. Характерна риса української економіки — те, що переважна частина фінансових ресурсів використовується на соціальні цілі.

Наведені дані окреслюють тенденцію до зростання видатків держави та суб’єктів господарювання на соціальні потреби, тоді як витрати на цілі економічного розвитку постійно скорочуються. Але таке скорочення певною мірою відображає також і зменшення обсягів субсидій та пільг виробникам. Загалом же можна зробити висновок, що сьогодні економіка України має більш соціально орієнтовану, ніж «економічно стимулюючу» спрямованість.

Економіка в Україні, як і в інших посткомуністичних країнах, сьогодні складається з трьох досить чітко виражених секторів. Це, по-перше, офіційна економіка, тобто виробничо-комерційна діяльність, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства з використанням грошової форми розрахунків. Її обсяг більш-менш точно можна оцінити за даними офіційної статистики.

Другий сектор можна умовно назвати марґінальним. Економічна діяльність у його межах реґулюється законодавством лише до певної міри, а основним інструментом обміну виступає бартер. Масштаби марґінального сектора піддаються статистичній оцінці тільки частково, тому оцінити його роль в економіці можна досить приблизно. Відзначимо, що, залежно від економічної та політичної ситуацій, цей сектор може трансформуватися або в офіційний, або в тіньовий.

Неофіційна («тіньова») економіка являє собою третій сектор. Його визначальною характеристикою є використання грошей (інколи — бартеру) як засобу обміну поза офіційно зареєстрованими фінансовими інститутами. При цьому лише частина виробничо-комерційної діяльності, що належить до тіньової економіки, пов’язана з порушенням чинного законодавства або має відверто кримінальний характер.

Специфіка ситуації полягає в тому, що функціонування економіки багато в чому визначається не стільки офіційними рішеннями та заходами, скільки швидким розвитком «тіньового» сектора. Згідно з оцінками експертів Світового банку частка неофіційної економічної діяльності в загальному ВВП України зросла з 12% в 1989 р. до майже 65% в 1996 р. 7. Це означає, що сьогодні масштаби тіньової діяльності перевищують обсяг офіційної ділової активності. Прикметно, що суб’єктами тіньової та офіційної економіки виступають практично одні й ті самі фізичні та