визначаються зобов’язання покупця по інвестиціям, створенню додаткових робочих місць, фінансовій участі у зменшенні екологічного навантаження в рамках подальшої роботи підприємства тощо. По-друге, купівельна ціна повинна визначатись не за жорсткою методикою, як це практикувалось у нас до останнього часу. Виходячи з особливостей третього етапу приватизації, для якого характерне переміщення центру ваги від одержання максимальних грошових надходжень з метою поповнення державного бюджету на одержання “стратегічного інвестора” з метою модифікації і підняття виробництва до конкурентноспроможного рівня, необхідно пріоритетне значення надавати концепції подальшої діяльності підприємства. Ця концепція має включати в себе плани інвестиційної, фінансової та комерційної діяльності підприємства, зв’язків з постачальниками і замовниками, тощо. Тобто ціна виступає не єдиним критерієм продажу. Поряд з нею важливим критерієм стає продаж майна інвестору, який пропонує особливо перспективні плани розвитку підприємства. Для такого інвестора ціна знижується в порівнянні з первинною, до того ж може передбачатися надання за певних умов деяких пільг.[7. c.89]
З настанням 1999 року процес зміни власності в Україні мав вступити у нову стадію свого розвитку, головна особливість якої полягала у продажу акцій приватизованих підприємств тільки за грошові кошти. Через те що Верховна Рада продовжила термін обігу приватизаційних майнових сертифікатів, перехід до виключно грошового продажу дещо зсувався у часі.
Отже, настав час, коли процес зміни власності в Україні вже не відбувається за двома різними схемами. Адже у травні 1999 р. Закінчився обіг приватизаційних паперів, що на протязі чотирьох років були одним з основних засобів платежу за акції приватизованих підприємств. З завершенням сертифікатної приватизації пішов у минуле такий вид торгів цінними паперами, як сертифікатні аукціони, а також закінчилася пільгова підписка на акції ВАТ з використанням сертифікатів. Сьогодні можна вже говорити про початок якісно нової фази приватизації, яку характеризують виключно грошові торги.
Ілюстрацією підвищення ролі біржового продажу акцій ВАТ може бути порівняння обсягів товарів у поточному та минулому роках. Так, якщо за весь 1997 рік було продано акцій на загальну суму близько 29 млн. грн., то тільки за три місяці 1998 року - на 77,5 млн. грн.
Переваги такого способу приватизації.
Аукціонний характер торгів, що виключає необхідність попередньої експертної оцінки пакетів акцій. Ціна продажу в ході аукціону наближається до її реального ринкового значення. Сприяння формуванню вторинного ринку цінних паперів, оскільки продаж акцій на фондових біржах означає автоматичне їх включення до біржового лістингу. Швидкість процесу продажу.
Найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Отже, ця форма приватизації в сьогоднішніх умовах стає основною.
2.6. Підсумки приватизації на Україні.
Необхідно констатувати факт, що ціла низка негативних соціально- економічних наслідків в процесі роздержавлення і приватизації в Україні є результатом недосконалого управління з боку держави. Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні.
Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об’єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.
Ще з проголошенням незалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективної економіки. який вимагає швидкої приватизації тих виробництв. де найшвидше вона дасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства.[6, c.143]
Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об’єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об’єктів або взагалі вилучити об’єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів.
У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим.
Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.
Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того “не дуже бідної” категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб’ється на більшості населення України.
Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися