Третім основним елементом науково-технічної політики є оцінка одержаних у процесі її реалізації результатів. При цьому оцінюються можливі наслідки науково-технічного прогресу, здійснюється коригування такої політики.

Разом з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополі-стичного та немонополістичного капіталу на НДДКР. У 90-ті роки розробляються * заходи для надання фінансової, організаційної допомоги дрібним і середнім винахідницьким фірмам, а також інформації, консульта-ції, залучення їх до виконання контрактних угод. В ЄЕС . утворена Асоціація венчурного (ризикового) капіталу, мета якої — надати у межах цієї організації допомогу невеликим новаторським компаніям.

Водночас при проведенні державою науково-технічної політики виникає та розвивається ряд проблем, що значно послаблює, її ефективність, ускладнює досягнення рівнова-ги та збалансованості у функціонуванні національного ринку. До таких проблем належать: значна мілітаристська спрямованість такої діяльності буржуазної держави (у 1988 р. 80 % вартості контрактів укладалися з міністер-ством оборони та космічних досліджень); відсутність коор-динаційних центрів, дублювання наукових досліджень, роз-порошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів цпц проведення НДДКР у ряді цивільних галузей промис-ловості, сільського господарства, несвоєчасна підготовка наукових кадрів, перенасичення військових НДДКР і їх низьке використання у цивільних галузях — все це призво-дить до поглиблення суперечностей між наукою та монопо-лістичною власністю.

Важливим методом державно-монополістичного регу-лювання економіки є амортизаційна політика уряду. Дер-жава проводить політику прискореної амортизації3 погляду нагромадження капіталу політика приско-реної амортизації означає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. Кредитна система розвинутих країн капіталізму опосе-редковує весь процес суспільного виробництва та нагро-мадження капіталу. Елементами цієї політики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського процента, пряме регулю-вання банківських резервів.

Основним елементом кредитної системи США є феде-ральна резервна система (ФРС), яка виконує функції центрального банку. Посаду голови ради управителів ФРС нерідко називають другою за важливістю (після президен-та) державною посадою. До структури ФРС входять 12 федеральних резервних банків, кожен з них виконує функції центрального банку у своєму окрузі. На них припадає 75 % усіх банківських депозитів країни. Держа-ві належить Центральний банк, що має монопольне право на випуск банкнот і регулювання грошового обігу. Рада управителів визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці, федеральних резерв-них банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цін-них паперів, регулюючи тим самим кількість грошей в обігу.

Так, коли Центральний банк скуповує частину цінних паперів (акцій, облігацій і т. п.), одержані при цьому їх власниками гроші осідають у банках і дають змогу збіль-шити надання кредитів. Щоб уникнути цього. Центральний банк продає частину цінних паперів, заморожуючи вико-ристання одержаних грошей. У жовтні коли курс акцій упав на 22,6 %, ФРС значно збільшила масу грошей в обігу і тим послабила напругу у кредитній системі. Як емісійний центр усієї країни, регулятор процентних ставок, банківських резервів ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсій-них фондів та інших фінансових інститутів.

Здійснення такої політики певною мірою зменшило» інфляцію але привело до значного підвищення процентних ставок, гальмувало економічне зростання. Високі процент-ні ставки стимулювали різке посилення припливу капіталів у США, перетворення країни на міжнародного боржника -Так у 1987 р. чиста зовнішня заборгованість США (різни-ця між обсягом зарубіжних активів і зобов'язаннями перед іноземними інвесторами) досягла 400 млрд. дол. Тому з послабленням інфляційних процесів, зростанням армії безробітних ФРС почала переходити до більш помірної кредитно-грошової .політики.

Банківська система США та інших країн Заходу регу — лює масштаби надання кредитів. Комерційні банки части ну своїх активів (близько 20 %) зобов'язані зберігать у вигляді касового резерву у Центральному банку. Резерв-на норма за рішенням останнього може коливатись у невеликих межах. За цих умов розширення кредиту, що надається комерційними банками, відбувається залежно від величини приросту банківських пасивів, але повинно перевищувати суму такого приросту більше ніж у 5 разів (оскільки комерційні банки у вигляді касового резерву зберігають у Центральному банку 20 % своїх активів. При підвищенні Центральним банком резервної норми банківські обороти зменшуються, при її зменшенні вони зростають.

Розмір процента, за яким банки надають позичку своїм клієнтам, залежить передусім від процента по кредитах ФРС, наданих останній комерційними та іншими кредити-ми установами. Величина процентів по кредитах ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів. Вона одержала назву облікової ставки. Процент, за яким комер-ційні банки надають .позичку своїм клієнтам, одержав назву комерційного. У цьому ж році банки надавали пер-шокласним клієнтам позички з розрахунку 9,5 %. Від співвідношення облікових і комерційних ставок значною мірою залежать загальні масштаби як ринку позичкових капіталів, так і грошового обігу. Встановлення високих процентних ставок стримує темпи зростання інфляції.

Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу, сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової системи, потрібен комп-лекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивну межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику надання кредитів, не забезпечених матеріальни-ми цінностями. Винятком може стати кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку сільськогосподар-ської продукції, виробництво будматеріалів та інші анало-гічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредиту-вання неефективного виробництва, різних нереальних про-ектів. Слід також підвищити ефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральний банк) пови-нен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за допомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних і спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати векселі під процент), регу-лювати