зокрема фінансове планування й прогнозування. Саме за його допомогою

залучаються інші структурні елементи фінансового механізму.

У процессі фінансового планування й прогнозування визначають обсяги

фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги

ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну

систему й інші фінанові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні

підприємницьких структур і населення. Проте для здійснення запланованих

показників треба насамперед вдосконалювати методику й методологію

фінансового планування та прогнозування.

Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації,

передусім на правильно визначених макроекономічних показниках, таких як

обсяги валового внутрішнього продукту, фонду оплати праці, прибутку тощо.

На сьогодні є підстави стверджувати, що методологія визначення зазначених

показників не має достатнього наукового обгрунтування.

Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні

фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове

підгрунтя. З огляду на це першочергове значення має науково обгрунтована

система моюілізації коштів у розпорядженні держави задля фінансового

забезпечення її економічного й соціального розвитку та здійсненні

регулятивної функції. Причому регулювання темаів і пропорцій розвитку

економіки за наявних умов набуває особливої актуальності.

Задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави

виявилась неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні

податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до

невиправданого вилучення обігових коштів підриємств, виникнення додаткової

потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено

в розмірах ставок оподаикування, у методології визначенні бази та періодів

оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської

діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових

пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту,

створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до

створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від

оподаткування, затримки податкових надходжень.

На сьогодні очевидним є те, що створення ефективної системи доходів –

справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обгрунтована політика

доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні,

ті функції які покладеннфі на неї Конституцією в галузі економічного й

соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної

політики доходів держави важко здійснити податкову реформу. Тому основними

принципами побудови системи доходів держави є:

- мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих

податків, тобто податків, де об’єктом оподаткування є доход фізичних

осіб, земля, майно, капітал;

- використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження

споживання окремих видів товарів, можливостей товаровиробника-монополіста

в одержанні необгрунтовано доходів, а також для оподаткуваня предметів

розкоші, захисту власного виробника;

- застосування при оподаткуванні обгрунтованої диференціації ставок

податків залежно від діяльності та розміру одержуваного прибутку чи

доходу;

- ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів,

деформують вартісні показники в економіці й знижують

крнкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватись на

певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

- надходження повинні бути з багатьох джерел – чим різноманітніші джерела,

тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного

зниження надходжень із погіршенням становища в економіц;

- зростання видатків пропрційно зі зростанням доходів бюджету;

- прогнозована й стійка система надходжень , що, в свою чергу, потребує

застосування економічно вигідних автоматичних систем збирання

статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних

комп’ютеррних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і

банків данних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що

зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширити права органів

місцевого самоврядування у сфері оподаткування.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави, тобто

правильне обчислення податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення

від оподаткування забезпечуються добре продуманою системою обліку та

звітності суб’єктів господарювання.

Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває

система фінансових норм і нормативів. Її розробка й використання пов’язані

з низкою організаційних і методологічних труднощів, пов’язаних насамперед

із тим, що фінансові норми є синтетичним показником, а значить на їхню

абсолютку величину впливає безліч факторів, які треба врахувати. Необхідно

також відпрацювати методи коригування норм залежно від зміни факторів у

кожному певному періоді часу.

Наявні фінансові норми за методом їх формування можна розподілити на

чотири групи. До першої належать норми, що централізованозатверджуються

органами законодавчої і виконавчої влад – ставки заробітної плати, розмір

стипендій, ставки податків, деякі види зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що уповні грунтуються на матеріальних

потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах

освіти й охорони здоров’я, норми витрат на медикаменти, освітоення,

опалення тощо.

Третю групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади, з огляду на загальні методологічні

принципи створення й використання фінансових ресурсів. Це зокрема, норми

значної частини витрат бюджетних установ тощо.

Четверту групу складають фінансові нормативи, що використовуються на

загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та

соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена й остаточно

не сформована.

З урахуванням вищесказаного, розробка сучасних фінансових норм які

задовольнили б потреби ринкового господарства, потребує дослідження

зв’язків, причин та умов, що впливають на їхню величину, а також

оптимального вибору розрахункового показника й форми застосування його на

практиці.

Важливою складово. Фінансового механізму є також стимули, спрямовані на

забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюджету,

найекономнішого і найефективнішого їх використання, що припускає

застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій.

Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає в

основному різні санкції за неповне і несвоєчасне надходження коштів до

бюджету, неекономне і неефективне викорстання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджено в системі

взаємовідносин бюджету