Широке впровадження в економіку інновацій є гарантом поступального розвитку економіки.

3. Збір до Державного інноваційного фонду України.

З метою фінансування заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки створено Державний інноваційний фонд, згідно з постановою кабінету Міністрів України від 18.12.1992 року „Про створення Державного інноваційного фонду” і на виконання Закону України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”.

Фонд має відділення в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Кошти Державного інноваційного фонду формуються за рахунок:

1) бюджетних надходжень, у тому числі:

-- збору до Державного інноваційного фонду;

-- частини коштів, які виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності;

2) позабюджетних надходжень:

-- кошти повернутих Державному інноваційному фонду та його регіональним відділенням виконавцями інноваційних проектів позик, фінансових інвестицій, лізингових платежів, надходжень від реалізації договорів про сумісну діяльність;

-- добровільних внесків юридичних і фізичних осіб;

-- інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Збір до Державного інноваційного фонду підприємства і організації справляють в розмірі одного відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за винятком ПДВ та акцизного збору, і відносять його на валові витрати.

Посередницькі, торговельні, страхові організації та банки визначають суму збору, виходячи з обсягів валового доходу без урахування зазначених непрямих податків.

Для забезпечення фінансування галузевої науки платники перераховують 70% від суми збору до спеціального фонду позабюджетних коштів, який утворюється у міністерствах, корпораціях та інших формуваннях.

Бюджетні надходження входять до складу доходів та видатків державного бюджету України.

Зараховуються кошти Державного інноваційного фонду відповідно: на балансові рахунки Державного казначейства – бюджетні надходження, а позабюджетні – на рахунки Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, які відкриті в установах Національного банку та банків, уповноважених Кабінетом Міністрів України та Національним банком здійснювати обслуговування коштів державного бюджету і Державного інноваційного фонду.

Кошти фонду входять до складу доходів і видатків відповідних бюджетів і обліковуються на окремих рахунках.

Треба зауважити також і про особливості справляння збору до Державного інноваційного фонду. Так, зокрема:

-- платники мають право залишати в своєму розпорядженні кошти збору в частині, належній галузевому позабюджетному фонду, за умов письмового погодження з вищестоящим органом, яким створено фонд, та проведення науково-дослідних робіт;

-- платники залишають збір у своєму розпорядженні, якщо їхня підпорядкованість не визначена, за винятком відрахувань 30% до Державного інноваційного фонду, і використовують ці кошти лише за цільовим призначенням;

-- збір, який віднесено на валові витрати платника, але не перераховано до галузевого позабюджетного фонду, вилучається податковими органами до державного бюджету.

Кошти Державного інноваційного фонду і його регіональних відділень вилученню не підлягають.

Головним розпорядником коштів є Державний інноваційний фонд.

Перерахування збору до державного інноваційного фонду провадиться не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Фінансові санкції за несплату збору не застосовуються, оскільки за цим збором не встановлено обов’язкове подання розрахунків податковим органам.

Список використаної літератури.

1. Конституція України Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР // Відомості ВРУ. – 1996 - № 30.

2. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97 – ВР від 21.05.97 // Відомості ВРУ – 1997 – № 24.

3. Положення про Державний інноваційний фонд (Постанова КМУ від 02.03.1998 № 243) // Офіційний вісник України. – К., 1998 - № 9.

4. С.І.Юрій, Й.М.Бескид та інші Бюджетна система України – К.: НІОС, 2000.

5. В.І.Кравченко Місцеві фінанси України – К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999.

6. А.О.Єпіфанов, І.В.Сало, І.І.Д”яконова Бюджет і фінансова політика України – К.: Наукова Думка, 1997.