країн-здобувачів, цей процес займає в середньому 5-7 років. Усі зазначені нижче процедури приєднання цілком поширюються і на Україну.
На першому етапі в рамках спеціальних Робочих груп відбувається детальний розгляд на багатосторонньому рівні економічного механізму і торговельно-політичного режиму країни, що приєднується, на предмет їхньої відповідності нормам і правилам СОТ. Після цього починаються консультації і переговори про умови членства країни-здобувача в даній організації. Ці консультації і переговори, як правило, проводяться на двосторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами РГ.
Насамперед переговори стосуються "комерційно значущих" поступок, що країна, яка приєднується, буде готова надати членам СОТ щодо доступу на її ринок товарів і послуг, а також щодо формату і термінів прийняття на себе зобов'язань по Угодах, що випливають із членства у СОТ.
У свою чергу країна, яка приєднується, як правило, дістає права, якими володіють і всі інші члени СОТ, що практично буде означати припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. (Хоча, наприклад, Китай не зміг домогтися одержання всіх цих прав у повному обсязі). У випадку протиправних дій з боку будь-якого члена організації, будь-яка країна зможе звертатися з відповідною скаргою до Органу з врегулювання суперечок (ОВС), рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні кожним учасником СОТ.
Відповідно до встановленої процедури результати всіх проведених переговорів щодо лібералізації доступу до ринків і умови приєднання оформляються наступними офіційними документами:
Доповіддю Робочої групи, у якій викладено повний пакет прав і зобов'язань, що країна-здобувач прийме на себе за підсумками переговорів;
Списком зобов'язань по тарифних знижках в області товарів і за рівнем підтримки сільського господарства;
Переліком специфічних зобов'язань по послугах і Списком вилучень із РНС;
Протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості на дву- і багатосторонньому рівнях.
Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення їхнього національного законодавства і практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до положеннями пакета угод Уругвайського раунду.
На заключному етапі приєднання відбувається ратифікація національним законодавчим органом країни-здобувача всього пакета документів, погодженого в рамках Робочої Групи і затвердженого Генеральною радою. Після цього зазначені зобов'язання стають частиною документів СОТ і національного законодавства, а сама країна-кандидат одержує статус члена СОТ.