Податкова система повинна включати в себе такі податки та обов’язкові платежі. Які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі непрямі податки, як мито, а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування – це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, обов’язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взиємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи – це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР “Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні” та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР “Про основні положення податкової політики в Україні”, а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 “Про заходи по реформуванню податкової політики”. Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.

Види податків і порядок зарахування їх до бюджетів

В Україні стягуються:

загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

місцеві податки і збори.

До загальнодержавних належать такі податки і збори:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

податок на прибуток підприємств;

податко на доходи фізичних осіб;

мито;

державне мито;

податок на нерухоме майно;

плата (податок) за землю;

рентні платежі;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин;

податок на промисел;

збір за спеціальне використання природних ресурсів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

збір до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

збір на обов’язкове соціальне страхування;

збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збір до Державного інноваційного фонду;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

Загальнодержавні податки і збори (ст. 14 Закону) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

До місцевих податків належать:

податок з реклами – не більше 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами, 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час;

комунальний податок – не більше 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

готельний збір – не більше 20% добової вартості;

збір за паркування автотранспорт у- не більше % неоподаткованого мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у відведених місцях;

ринковий збір – для громадян – не більше 20% мінімальної заробітної плати, для юридичних осіб – не більше 3-х мінімальних заробітних плат;

збір на видачу ордера на квартиру – не більше 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

курортний збір – не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

збір за право використання місцевої символіки – не більше 0,1% вартості виготовленої продукції (виконання робіт, послуг) – для юридичних осіб; не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – для громадян-підприємців;

збір на право проведення кіно- і телезйомок – сума, що не перевищує фактичної витрати на проведення зазначених заходів;

збір на проведення місцевих аукціонів, конкурентного розпродажу і лотерей – не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон – до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян – з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 – юридичні особи і громадяни інших країн;

збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг – не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для суб’єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1(один) неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;

Джерела сплати податків і зборів встановлюються відповідними законами про податки, збори. Нормативною базою системи оподаткування нині є:

Закон України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.97 р.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283-97 ВР від 22.05.97 р.

Декрет Кабінету Міністрів України, Про прибутковий податок з громадян” № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” № 400/97-ВР від 26.06.97 р.

Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” № 402/97 від 26.06.97 р.

Закон країни “Про фіксований сільськогосподарський податок” № 320 – ХІV від