Таким чином, ДПАУ суперечить сама собі, привівши наступний ряд аргументів:

Розглянуті листи стосуються банків (що, в цілому, не має істотного значення, тому що для них застосовуються ті ж норми, що і для інших підприємств), але, з огляду на зроблені висновки, усе-таки незрозуміло: мова йде про банки, що виступають у якості торговців цінними паперами або, не є торговцями, що дуже принципово (особливо туманно це питання розкрите в листі № 179/18). Проте в листі № 9672/7/22-3117 однозначно говориться про визнання таких операцій торгівлею цінними паперами за критерієм для «неторговців», тобто при наявності операцій як по купівлі, так і по продажу (абзац 9 листа). При цьому створюється враження, що проголошений у листі ДПАУ від 06.05.99 р. № 2608/6/22-3116 для «неторговців» принцип «без продажу немає купівлі» (а виходить, немає торгівлі і застосування п. -7. 6 ст. 7 Закону податок на прибуток) на час забутий.

Водночас усі висновки, що випливають із листа № 179/18, у цілому справедливі тільки для торговців, що використовують п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток у випадку здійснення якийсь з операцій (купівлі або продажу).

Виходячи з вищевикладеного вже можна зробити деякі висновки, що допоможуть визначити, чи слід вести окремий облік фінансових результатів від торгівлі цінними паперами, і якщо «ні», то в яких випадках.

Якщо підприємство є першим векселетримачем, тобто саме на його ім'я був виданий вексель, те незалежно від його подальшої «долі» (погашення, продаж за гроші, обмін на товар) використання п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток є не зовсім правомірним, що, звичайно, невигідно, тому що вексель одержується за номіналом, а передається далі за більш низкою вартістю.

У випадку, якщо вексель погашається коштами, те незалежно від того, як він був отриманий, ведення окремого обліку, строго говорячи, також не обов'язково, що вигідно, тому що вексель, як правило, одержується за більш низкою вартостю, ніж надалі погашається векселедавцем (платником).

Але якщо вексель одержується за передатним написом і надалі за індосаментом передається далі, у тому числі і векселедавцю (платнику), то в цьому випадку необхідно використовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок із прибутку.

У цілому, проаналізувавши випадки, коли обов'язково ведення окремого обліку фінансових результатів з торгівлі цінними паперами, відзначимо, які суми, признаються доходами і витратами при здійсненні торгівлі цінними паперами.

Склад витрат приведений у п.п, 7.6.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток, відповідно до яких під витратами розуміється сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів як компенсація їхньої вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, що виникає в зв'язку з таким придбанням. Отже, під витратами варто розуміти вартість майна, у забезпечення якого вексель був индосируваний на користь наступного векселетримача (тобто вартість отриманого векселя незалежно від його вексельної суми), або розмір будь-якої заборгованості, у забезпечення якої вексель був отриманий.

Під доходами розуміється сума коштів або вартість майна, отриманий платником податку від продажу, обміну або інших засобів відчуження цінних паперів, збільшена на вартість будь-яких матеріальних цінностей або нематеріальних активів, переданих платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, що погашається в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п.п. 7.6.4 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

Крім цього, слід зазначити, що в даному «цінно-паперовому» випадку немає підстав для застосування загального принципу визначення моменту виникнення доходів і витрат (правила «першої події»). Хоча прямо в Законі про податок на прибуток інший (спеціальний) порядок не зазначений (ні в ст. 11, ні в п. 7.6), він випливає з визначення торгівлі цінними паперами, під яким розуміється купівля і продаж цінних паперів.

Тому, навіть якщо здійснена перша частина операцій (купівля), то без другої її частини (продажу) не можна стверджувати, що має місце торгівля цінними паперами, а отже, застосовувати положення п.п. 7.6.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток, що стосуються витрат з купівлі векселя. Виходячи з цього лише в момент здійснення продажу векселя підприємство має право на відбиток витрат, пов'язаних із придбанням векселя, а також доходів від його продажу. Тобто доходи і витрати за операціях, здійснюваних не торговцями цінними паперами, виникають одночасно - по другій (заключній) операції.

Хоча деякі спеціалісти говорять про застосовність правила «першої події» за операціями із цінними паперами, базуючись на визначеннях витрат і доходів, а також валових доходів від торгівлі цінними паперами, приведених у п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток, у яких мова йде про отримані (сплачені) або нараховані доходи (витрати), проте ці положення загальні і стосуються підприємств, як маючих статус торговця цінними паперами, так і не маючих такого статусу.

Крім того, неважко помітити, що в статті 11 Закону про податок на прибуток мова йде про валові доходи і витрати, а в пп. 7.6.3 і 7.6.4 ст. 7 цього ж Закону говориться