Організаційно-правове забезпечення приватизації в Україні

Аналіз міжнародної практики свідчить про високий ступінь політичного впливу на здійснення процесів приватизації та націоналізації, а також на циклічність змін у підходах до формування політики приватизації, зумовлених політичними платформами правлячих коаліцій лівих і правих сил, що є найбільш характерним для розвинутих країн світу. Водночас ці зміни і провадження відпо-відної політики не спричиняють зміну системи відносин власності, не виклика-ють радикального реформування системи влади або державного устрою. На наше переконання, політична стабільність залежить від міцності державно-владного апарату, здатного витримати коливання політичних сил і захистити суспільство від потрясінь, які руйнують основу демократії- верховенство зако-ну для всіх і для кожного, а також спрямувати енергію політичної волі на подаль-ший еволюційний розвиток держави, включаючи як її інститути, так і недер-жавні органи та організації. Отже, сталість розвитку економіки держави забез-печується сталістю розвитку системи державного управління.

В Україні передумови для формування незалежної державної політики, ство-рення відповідних інституціональних, організаційних і правових засад розбу-дови незалежних економічної та політичної систем, а також громадянського суспільства було закладено з прийняттям Декларації про державний суверені-тет України від 17 липня 1990 р. № 55-ХІІ і Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. № 142-ХІІ. На основі поло-жень цих фундаментальних документів 1 листопада 1990 р. було прийнято Кон-цепцію і Програму переходу Української РСР до ринкової економіки, які орієн-тували "на прискорення процесу роздержавлення та приватизації власності при чіткому і однозначному визначенні обсягу, структури і меж усіх форм власності народу Української РСР" з метою "забезпечення дії на ринку України великої кількості самостійних, вільних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, але й їх майновою власністю товаровиробників, подо-лання відчуження робітників від засобів і результатів виробництва, відновлен-ня і розвитку конкуренції, структурної перебудови виробництва і управління економікою, залучення іноземних інвестицій". Роздержавлення мало здійсню-ватися на основі принципів "додержання інтересів трудящих та суспільства; доб-ровільності; рівноправності існування та захисту всіх форм власності; специфі-чності в різних галузях народного господарства; гласності".

У 1991 р. парламентом України було прийнято Концепцію роздержавлен-ня і приватизації майна державних підприємств, землі та житлового фонду. Головною метою роздержавлення і приватизації в Україні Концепція визнача-ла "створення багатоукладної соціально орієнтованої економіки", досягнути яке передбачалося шляхом формування "сприятливого економічного та законодавчого середовища" за дотримання принципів соціальної спрямованості, вільного вибору, конкурентності та прозорості процесу.

Основним законодавчим актом, який визначив цілі, пріоритети і завдання приватизації в Україні, став Закон України "Про приватизацію майна держав-них підприємств" від 4 березня 1992 р. № 2163-ХИ, згідно з яким головною ме-тою приватизації мали стати "підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову національної еко-номіки". Цей, а також ряд Законів України того ж року ("Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 р. № 2173-ХІІ, "Про приватизацію невеликих дер-жавних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р. № 2171 -XII, "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХІІ) створили правове поле для здійснення приватизації на початково-му етапі, а саме - паперової приватизації та оренди з викупом. У наступні роки було прийнято Закони України, які визначали особливості галузевої привати-зації (зокрема, "Про особливості приватизації майна в агропромисловому ком-плексі" від 10 липня 1996 р. № 290/96-ВР і "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14 вересня 2000 р. № 1953). Одне з головних місць у формуванні організаційно-правових засад приватизації належить Ука-зам Президента України, серед яких - "Про заходи щодо прискорення малої при-ватизації в Україні" від 20 грудня 1994 р. № 827/94, "Про прискорення привати-зації майна в агропромисловому комплексі" від 19 січня 1995 р. № 66/95, "Про забезпечення гласності у процесі приватизації державного майна" від 11 квітня 1995 р. № 294/95. Окремо слід виділити програмні Укази Президента України - "Про заходи щодо забезпечення приватизації у 1995 році" від 23 червня 1995 р. № 468/95 і "Про завдання та особливості приватизації державного майна у 1996 році від 19 березня 1996 р. № 194/96, - які, з огляду на нездатність парла-менту й Уряду країни прийняти програми приватизації, виконали роль квазі-програм, забезпечивши пролонгацію наміченого курсу на роздержавлення шляхом продажу майна державних підприємств. Вони регламентували першо-черговість приватизації збиткових підприємств, прискорення малої та посту-пове завершення сертифікатної приватизації.

Доленосним для української приватизації став Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" від 29 грудня 1999 р. № 1626/99, який був виданий, як зазначалося у преамбулі, з метою сприяння здійсненню економічних реформ шляхом прискорення про-цесу приватизації майна та подальшого розвитку фондового ринку. Цей Указ визначав пріоритети діяльності Кабінету Міністрів України та Фонду держав-ного майна України щодо приватизації державного майна у 2000-2002 pp., заклавши основи Державної програми приватизації на 2000-2002 pp., і зокре-ма щодо:

- прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації середніх та великих підприємств на засадах гнучкого ціноутворення, спрощення процедур складання планів приватизації таких об'єктів;

- підвищення ефективності приватизації державного майна через створен-ня механізмів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних . особливостей;

- підвищення привабливості об'єктів приватизації, в тому числі шляхом здійснення у встановленому порядку реструктуризації прострочених боргових зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами, за кредита-ми, наданими під державні гарантії, або врахування таких боргових зобов'я-зань в умовах продажу