- створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інвестиційні інтереси у розвитку приватизованих підприємств;

- вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів;

- сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо україн-ських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

- приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавно-му ринку відповідних товарів (робіт, послуг), інвесторами, що виробляють про-дукцію (виконують роботи, надають послуги), аналогічну продукції (роботам, послугам) підприємств, що приватизуються, та мають довгострокові інтереси в розвитку приватизованих підприємств, без покладення на такого інвестора зобов'язань щодо внесення інвестицій, їх розміру та строків (інвестиційні зобо-в'язання);

- забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держа-ви чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відпо-відних товарів (робіт, послуг), та продажу акцій таких підприємств промисло-вим інвесторам єдиним пакетом;

- сприяння розвитку та структурній перебудові економіки України через підтримку недержавних інвестицій у приватизовані підприємства;

- забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними пра-вами, що належать державі;

- сприяння подальшому розвитку фондового ринку.

Одним з важливих етапів українського законотворення у сфері приватизації став 2004 p., коли з 1 січня вступив у силу Господарський кодекс України, що зумовило необхідність гармонізації чинного законодавства з його положення-ми. Відповідно до ст. 10 Кодексу, одним з основних напрямів економічної полі-тики, що визначаються державою, є "політика інституціональних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення еко-номіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалент-ності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протиза-конних економічних структур". Господарський кодекс України виступив гаран-том прав власності у процесі приватизації. Відповідно до ст. 146 Кодексу, "май-но єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприєм-ства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими ком-плексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону".

З початку приватизації концептуальні напрями державної політики у сфері приватизації в Україні озвучуються у щорічних зверненнях Президента Украї-ни до Верховної Ради України, а конкретні завдання, цілі, способи й механізми приватизації встановлюються відповідними державними програмами.

На сьогодні, вже у 2005 p., приватизація в Україні здійснюється на основі положень Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18 травня 2000 р. № 1723-ІІІ.

Спроби Фонду державного майна України провести через Кабінет Міністрів України і Верховну Раду України проекти Державної програми приватизації спочатку на період 2003-2008 років, а потім 2004-2006 років, не увінчалися успі-хом. Відповідно до норми, закладеної Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, її положення залишаються чинними до прийняття нової програ-ми. І хоча це спрацювало на безперешкодне продовження процесів приватизації, подальший розвиток їх законодавчого врегулювання було загальмовано, що, безперечно, позначилося на ефективності здійснення економічних реформ у країні.

Нова програма мала визначити стратегію приватизації, скласти підґрунтя для підвищення ефективності діяльності підприємств, установ і організацій, для створення конкурентного середовища та забезпечення надходження до держав-ного бюджету коштів під приватизації у необхідному і достатньому обсягу на системній основі. Проектом передбачалося внесення змін до законів з питань приватизації для забезпечення взаємоузгодженості норм і відповідності право-вої бази вимогам часу.

Концепція Державної програми приватизації на 6 років передбачала си-стемний підхід до приватизації, який мав забезпечити реалізацію інтегрального бачення місця й ролі приватизації у конкретних секторах і галузях економіки для підвищення ефективності їх функціонування і створення засад для сталого економічного зростання. Концепцією встановлювалися засади завершення при-ватизації в Україні як широкомасштабного соціально-економічного проекту трансформації державної власності. Передбачалося, що програмою буде вста-новлено критерії для утримання виробничих і пов'язаних з виробництвом акти-вів у державній та комунальній власності. Відносно організаційної структури системи приватизації передбачалася трансформація органів приватизації після досягнення цілей програми. За Концепцією, завершення цього періоду прива-тизації збігалося із створенням засад для ефективного управління об'єктами державної власності. Програма мала ставити завдання щодо формування цілісної системи управління державною власністю та визначати його організаційно-правові форми.

Проект Державної програми приватизації на 2004-2006 роки був менш масштабним, він визначав нові цілі, пріоритети та умови приватизації держав-ного майна, розподіл обов'язків і завдань щодо підготовки об'єктів привати-зації між органами виконавчої влади, уповноваженими управляти державним майном. Удосконалювалися процедури та порядок продажу об'єктів, для неліквідних пакетів акцій пропонувався продаж на аукціоні із зниженням ціни лота, а також без оголошення ціни. Окремим розділом проекту встановлюва-лися регіональні та галузеві особливості приватизації підприємств. Велика ува-га приділялася забезпеченню публічності та прозорості процесу приватизації, підвищенню поінформованості потенціальних покупців про об'єкти продажу. Одним з принципових було положення про направлення не менш як 25% коштів, одержаних від продажу державного майна, на інноваційне інвестування під-приємств.

На жаль, і цей законопроект не був прийнятий, залишивши правове поле приватизації засміченим нормами, які потребують суттєвого коригування або вилучення. Нездатність вітчизняного політикуму дійти консенсусу з цього най-важливішого для суспільства питання, як і нездатність влади вплинути на про-цес прийняття відповідної програми дій, говорять, насамперед, про ступінь зрілості національної еліти, що формує суспільну свідомість, і системи держав-ної