Набір і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури та самокерованості суспільних процесів. Функція державного управління у системі приватизації це специфічний за предметом, змістом і механізмом реа-лізації управлінський вплив держави, який забезпечує вихід об'єкта впливу з-під повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації дер-жава свідомо відмовляється від певного кола прав щодо об'єкта приватизації на користь недержавного суб'єкта. Зміст державного управління процесами приватизації являє собою діяльність з реалізації цих функцій. Розглянемо струк-турно-функціональні засади системи приватизації в Україні, які діють сьогодні.

Сучасна система органів приватизації в Україні представлена централь-ним апаратом Фонду державного майна України, Фондом майна АР Крим, 26 регіональними відділеннями Фонду державного майна України в областях, у Києві та Севастополі, а також 22 представництвами Фонду державного май-на України у районах і містах. Як єдина система органів приватизації вона по-чала функціонувати з моменту видання відповідного Указу Президента Украї-ни від 19 лютого 1994 р. № 56/94 "з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державних програм приватизації". Усі ці органи є юридичними особами, мають самостійні балан-си й рахунки в установах банків. На початку 2005 р. чисельність працівників органів приватизації за штатним розписом становить 3092 чол.: зокрема, у цен-тральному апараті Фонду працюють 780, у регіональних відділеннях Фонду — 2142 і у представництвах - 170 чоловік.

Згідно з теорією державного управління, "види і зміст спеціальних функцій управління обумовлюються відповідною сферою чи діяльністю управління. Ці функції називаються основними, бо для їх реалізації утворюються системи управління".

Організаційно-функціональну структуру системи приватизації в Україні, з точки зору визначення стратегічних цілей, встановлення завдань і функцій при-ватизації, а також здійснення управління приватизацією на макрорівні та на місцях, подано на рлсуиду 1.

Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої вла-ди із спеціальним статусом, який було створено відповідно до постанови Кабі-нету Міністрів УРСР "Питання Фонду державного майна Української РСР"* від 19 серпня 1991 р. № 158 для здійснення державної політики у сфері привати-зації державного майна. Його очолює Голова Фонду, який призначаються на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Він має вісім заступників, у тому числі двох перших.

До складу центрального апарату Фонду входять 20 департаментів, одне самостійне управління та один самостійний відділ, які, відповідно до поставле-них перед Фондом завдань, виконують функції за напрямами своєї роботи. Організаційну структуру центрального апарату Фонду подано на рисунку 2.

Фонд діє відповідно до вимог Тимчасового положення про Фонд держав-ного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХП. Згідно з цим положенням, основними завданнями Фонду є:

- захист майнових прав України на її території та за кордоном;

- здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у про-цесі їх приватизації, створення спільних підприємств;

- здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності;

- здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів;

- сприяння процесові демонополізації економіки і створенню умов для кон-куренції виробників.

Методи і способи здійснення приватизації

Сучасний світ характеризується розвитком демократизації державного управ-ління, що природно зумовлює зміну парадигми державноуправлінського впли-ву, яка дістає прояв у зміні моделі суб'єкт-об'єктних взаємовідносин держави і суспільства, коли схеми, які відображають вплив держави, вже не є домінуючими щодо схем зворотного зв'язку. Змінюються форми і методи цього впливу, які не можуть не враховувати право суспільства на вільний вибір, проте роль і функції держави щодо організації суспільної влади залишаються незмінними.

Ринкові перетворення в Україні, викликані об'єктивною необхідністю транс-формації відносин власності, зумовили, насамперед, зміну ролі держави в еко-номіці суспільства. Перехід від державно-планової економіки до ринково-конку-рентної вимагав позбавлення держави монополії на власність, запровадження ринкових інститутів і методів господарювання, розвитку відносин власності, які б ґрунтувалися на плюралізмі її форм. Тому мета приватизації в Україні поляга-ла не в коригуванні або поліпшенні системи, а в докорінній зміні принципів функ-ціонування економіки.

Погоджуючись з А. Радигіним у тому, що підвищена увага дослідників до конкретних соціально-економічних аспектів приватизації залишила за рамками аналізу розробку теоретико-методологічних підходів до проблеми в цілому в за-гальному контексті системної трансформації, зауважимо, що, з точки зору ана-лізу методології приватизації в Україні, слід підкреслити: не стільки економічні, скільки політичні фактори визначали форми, методи і принципи приватизації, тому, що політика переходу від командно-адміністративної системи до системи, яка ґрунтується на ринково-конкурентних принципах, відводила приватизації роль каталізатора інституціональних перетворень.

На відміну від країн з високим рівнем розвитку ринкових відносин, де еко-номічні відносини базувалися переважно на принципах конкурентності, Украї-на, як і інші постсоціалістичні країни, мала стартовими умовами для привати-зації суцільне державне володіння і контроль, тобто монополію держави в еко-номіці. Більше того, саме приватизація стала в Україні тим потужним системо-змінюючим механізмом, який забезпечував умови і сприяв створенню нової сис-теми відносин власності,1 побудованої на засадах ринку, а отже - приватної влас-ності та конкуренції.

Вибір моделі приватизації для України, як і для інших країн світу, визначав-ся в основному такими факторами:

- цілями Уряду;