- соціально-економічними показниками;

- рівнем розвитку конкурентного середовища;

- рівнем розвитку ринкових відносин;

- організаційно-інституціональним оформленням відносин власності.

Основними елементами механізму приватизації в Україні, виходячи з системо-змінюючих цілей Уряду, слід вважати її темпи, обсяги і методи.

Відносно темпів приватизації необхідно визнати, що порівняно з постсоціалістичними державами Центральної та Східної Європи приватизація в Україні здійснювалася більш повільно, але значно швидше, ніж у країнах Західної Євро-пи. Кількісні показники приватизації в різних країнах світу, на жаль, порівняти важко, оскільки дуже часто статистика відносить до приватизованих навіть акціо-нерні товариства із стопроцентним державним капіталом, що ставить під сумнів офіційні дані про співвідношення державного та приватного секторів і, відповід-но, про обсяги приватизації. Методи приватизації у цих групах країн теж відрізня-ються. Більшість країн світу використовує такі методи приватизації:

- відкритий продаж населенню;

- продаж акцій певним особам;

- викуп трудовим колективом;

- оренда з викупам? .

- укладення контрактів на управління;

- залучення приватних вкладень на держпідприємствах;

- реорганізація або ліквідація.

Використання цих методів приватизації приводить до часткової або повної зміни підприємствами форми власності. Часткова зміна форми власності озна-чає створення підприємств із змішаною (приватно-державною) формою власності.

Основною відмінністю для постсоціалістичних країн є використання прива-тизаційних сертифікатів або ваучерів як засобів платежу. Тільки Східна Німеч-чина уникла практики використання грошових сурогатів завдяки тому, що її уряд виділив значну суму коштів на покриття приватизаційних потреб. Угорщина ж, яка намагалася уникнути неринкових методів приватизації, у 1994 р. реалізувала 43% приватизаційного майна за компенсаційні бони, що видавалися громадянам за збитки, яких вони зазнали у роки соціалізму. Щоб нівелювати проблеми, які виникли внаслідок такої приватизації, уряд Угорщини був змушений прискори-ти приватизацію шляхом продажу об'єктів іноземним покупцям. Сьогодні під контролем іноземного капіталу в Угорщині перебувають основні галузі вироб-ництва, що фактично призвело до його монополії та відпливу національного ка-піталу за межі країни.

В Україні сертифікатна приватизація як перший з її методів передбачала про-будження свідомості власника і заклала стартові умови для розвитку ринкових відносин, але не сприяла збільшенню капіталізації суб'єктів господарювання, що мало негативні наслідки для економіки країни і стало одним з факторів, які при-звели до різкого економічного падіння у 1994р.

Відповідно до Указу Президента України "Про Державну програму прива-тизації на 1999 рік" від 24 лютого 1999 р. № 209/99, сертифікатну приватизацію було завершено. За 1993-1999 pp. під час приватизації державного майна було використано приватизаційних майнових сертифікатів на 10,32 млрд. гри. і ком-пенсаційних сертифікатів на 919 млн. грн.

Другий метод приватизації в Україні полягає у продажу пакетів акцій підприємств за грошові кошти. Продаж за цим методом малих і середніх під-приємств дозволив вирішити проблему подолання дефіциту товарів на спожив-чому ринку і одержати значну суму коштів: станом на 1 жовтня 2004 p., було приватизовано 77402 об'єкти малої приватизації та перераховано до державного бюджету 2339,5 млн. грн.

Паралельно з продажем пакетів акцій малих і середніх підприємств в Украї-ні використовувався такий метод приватизації, як оренда з викупом. Поряд з ви-рішенням такого важливого завдання, як подальше формування свідомості влас-ника і пробудження активності трудових колективів, цей метод дозволив прива-тизувати 2944 об'єкти і одержати 1875,3 млн. грн.

Сертифікатна приватизація разом з приватизацією малих і середніх під-приємств, а також оренда з викупом відбувалися у період становлення ринкових відносин і фондового ринку, становлення і розвитку відповідних інститутів, ство-рення фондових бірж, інвестиційних компаній, розгалуженої мережі консалтингових фірм тощо. Це був період масової приватизації та нагромадження досвіду ведення бізнесу за ринковими правилами, який відзначився як позитивними зру-шеннями, так і тим, що різкі зміни в державноуправлінській системі впливу на діяльність суб'єктів господарювання, надмірна лібералізація ціноутворення і спон-танна приватизація за умов інституціональної недосконалості ринкового середо-вища, невідпрацьованості законодавчого забезпечення відносин власності та по-слаблення ролі держави в економіці суспільства призвели до структурної розбалансованості і до того, що соціально-економічні процеси пішли поза контролем з боку держави. Навіть державні програми приватизації не затверджувалися зако-нами України, а схвалювалися постановами Верховної Ради України і не завжди відповідали вимогам часу. Так, постанова Верховної Ради України "Про Дер-жавну програму приватизації" від 16 січня 1994 р. № 3876-ХІІ не містила поло-жень з регламентації способів продажу, а обмежувалася посиланнями на певні нормативні акти, що регулювали окремі питання приватизації, зокрема - наказ ФДМУ "Про затвердження Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств" від 4 лютого 1993 р. № 56, декрет Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 17 травня 1993 р. № 51-93 і постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку погодження з Кабінетом Міністрів України прива-тизації окремих об'єктів державної власності" від 18 лютого 1993 р. №123.

Зазначимо, що, вдосконалюючись рік у рік, способи приватизації (за виклю-ченням продажу за приватизаційні майнові сертифікати і компенсаційні серти-фікати, а також оренди з викупом) використовуються і сьогодні, змінюються тільки обсяги їх застосування, тому цілком природно, що етап "великої" прива-тизації в Україні, початок якого прийнято пов'язувати з 1998 p., характеризуєть-ся продажем підприємств, які мають важливе значення для економіки та безпеки держави, є містоутворюючими і належать до природних державних монополій.