необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Знайти межу такого втручання - актуальна проблема державних органів.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначених цілей та пріоритетів. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не втручається в закон ціноутворення, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через це співвідношення використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.
В другому випадку держава, враховуючи обмежені можливості ринкового механізму його здатність породжувати негативні побічні наслідки, може нейтралізувати іх за допомогою неринкового механізму. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства забезпечують їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.
Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування а регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому поділі праці, демографічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагає від кожної держави пошуку особливих підходів до межі та змісту свого втручання в економіку.
46. Порядок складання, розробка комплексних цільових програм (алгоритм).
Наявність вад ринкового саморегулювання та вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-еконо-мічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням так званого програмно-цільового методу планування.
Використання програмно-цільового методу планування перед-бачає:
визначення проблеми та формулювання цілей;
розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;
систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;
коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.
Застосування програмно-цільового підходу зумовлене ба-
гатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екс-
терналій); потребою в глибоких структурних перетвореннях;
реакцією на політичний тиск або підприємницьку ініціати-
ву і т. п.
Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) — це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох су-міжних соціально-економічних проблем.
Класифікація ЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проблем і цілей; за термінами виконання.
За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють такі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні.
За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми:
Cоціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального й культурного рівня населення, поліпшення виробничих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектору і т. п.
Виробничі, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних виробництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефектив-ності використання ресурсів.
Науково-технічні, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новітньої техніки і технології.
Екологічні, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення при-родоохоронних і природоперетворювальних проектів.
Інституціональні, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності.
Регіональні, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-еко-номічних комплексів регіонів.
За термінами виконання програми поділяють на: довгострокові (розраховані на період 5—10 років); середньострокові (1—5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Дов-гострокові програми спрямовано на досягнення стратегічних цілей. Як правило, досягнення стратегічної цілі — це тривалий процес, пов’язаний із суттєвими структурними зрушеннями в економіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко. Середньострокові програми розв’язують тактичні зав-дання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення поточних проблем (оперативних цілей).
Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструкторські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦКП. Найбільш відомими з них є: «Програма стабілізації та розвитку АПК», «Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості», «Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості («Енергетика»)», «Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери («Вугілля»)», «Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії», «Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів», «Програма розвитку авіаційної промисловості», «Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості», «Програма розвитку транспортного ком-плексу», «Програма розвитку лісового господарства і лісопромислового комплексу», «Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», «Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра», «Програма в галузі охо-рони здоров’я і медичної техніки», «Національна програма відродження освіти («Україна — ХХІ століття»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Прог-рама розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси», «Національна космічна програма», «Державна програма приватизації» тощо.
Програмування як спосіб вирішення економічних проблем застосовується в різних ланках організаційної структури економіки. Найважливіші програми, спрямовані на розв’язання загальнодержавних і загальносуспільних проблем, які формуються, вихо-дячи з стратегічних цілей держави, здобувають статус національних програм. В Україні національні ЦКП розробляються і реалізуються згідно з Постановами Верховної Ради, Указами Президента, Розпорядженнями Кабінету Міністрів.
Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної сукупності робіт (заходів), пов’язаних з техніко-економічним обґрунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням і т.п. Сукупність заходів, передбачених програмою, для зручності розгляду можна