Історія створення ООН як системи

Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) в її сучасному вигляді складалася впродовж тривалого часу, і правильне розуміння причини появи всіх її елементів.

Система ООН зародилася більше 100 років тому як механізм управління світовою спільнотою. В середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій була викликана двома взаємовиключними причинами. По-перше, освітою в результаті буржуазно-демократичних революцій, прагнучих суверенних держав, прагнучих до національне незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, породжувачами тенденцію до взаємозалежності і взаємозв'язаної держав.

Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави було одним з найбільш значущих за часів буржуазно-демократичних революцій в багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас прагнув закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежної держави. В той же час розвиток ринкових відносин стимулювало прискорення науково-технічного прогресу, зокрема у сфері знарядь виробництва.

Науково-технічний прогрес, у свою чергу, привів до того, що інтеграційні процеси проникли в економіку всіх розвинених країн Європи і викликали всесторонній зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкої співпраці з іншими незалежними державами - і привела до появи такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.

Спочатку, головною метою міждержавної співпраці в рамках міжнародних організацій можна було рахувати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася скорішим технічний-організаційна, чим політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів. Звичайна сфера співпраці - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.

Питання про виникнення першої міжнародної організації до цих пір залишається спірним. Правознавці-міжнародники найчастіше називають такий Центральну комісію судноплавства з Рейну, що виникла в 1815 році. Окрім європейських і американських комісій з міжнародних річок, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, в 19 столітті створювалися так звані квазіколоніальні організації, такі як наприклад Західний Іріан, який проіснував недовго, а також адміністративні союзи.

Саме адміністративні союзи виявилися найбільш відповідною формою розвитку міжурядових організацій.

За образом і подобою адміністративних союзів, головним завданням яких була співпраця держав в спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в перебігу цілого століття.

Початок двадцятого сторіччя ознаменував кінець спокійного розвитку багатьох держав. Суперечності властиві початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багатьох з них. В той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації надало дію на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації в цілях запобігання війнам.

Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання війнам і підтримці миру займала розуми людства з давніх пір.

Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) що так і не стала ефективним інструментом політичної і міжнародної співпраці.

В цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухалася вельми поволі.

Друга світова війна через її масштаби, методи терору, вживані фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.

На урядовому рівні впорос створення організації міжнародної безпеки виник, по суті справи, з перших днів війни.

У науковій літературі існують розбіжності про той, хто з союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні учені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчилля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обгрунтовано посилалися на радянський-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав в Москві в 1943 році.

У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаною представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що "вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі".

Особливостями цієї організації слід назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеці, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавної співпраці. Ці характеристики не були властиві колишнім міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготовки нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і детально описаний в багатьох історико-правових дослідженнях. Найважливішими етапами в створенні ООН обгрунтовано називають конференцію в Думбартон-оксе (1944 р.), на якій були узгоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, за участю розділів трьох урядів - радянського, британського і американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-оксе пакет документів, доповнивши його у ряді пунктів, і ухвалила рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй в США в квітні 1945 року.

Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і що завершилася ухваленням засновницьких документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі на зберігання п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН увійшов до сили.

Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися очікування міцного миру, давала надію і на розвиток співпраці всіх держав в питаннях економічного і соціального розвитку.

Слід зазначити, що спочатку уявлення про об'єм компетенції нової міжурядової організації у держав-союзників значною мірою не співпадали. Радянський уряд розглядав ООН в першу чергу як організацію