Дк. = ((Р1 – Р0) / n + С) / Р0 * 100% (3.22)

де Р1 – вартість реалізації (номінал) облігації;

Ро – ціна купівлі (поточна вартість на момент оцінки);

п – кількість років обігу облігації.

Модель розрахунку очікуваної поточної доходності за облігаціями з виплатою всієї суми процентів під час погашення випливає з рівняння (3.16) і визначається:

Добл.к. = ?N + Ck / Pобл.к?1/n – 1 (3.23)

Очікувана дохідність за дисконтними облігаціями (з нульовим купоном) випливає з формули (3.16) і визначається як:

Добл.к. = ?N / Pобл.д?1/n – 1 (3.24)

На ринку також розміщуються короткострокові дисконтні облігації (строк обігу менше одного року). У такому разі очікувану дохідність можна розрахувати за формулою:

Дд.к. = N – Ркуп. / Ркуп. * 365/Т (3.25)

Як вже зазначалося за розрахунку поточної ринкової вартості облігації, на ринку розміщуються й безстрокові облігації, за якими виплачується фіксований купон протягом строку обігу фінансового активу. В такому разі модель розрахунку очікуваної поточної доходності може мати вигляд:

Добл.б. = С / Робл. (3.26)

де Робл. – ціна, за якою облігація реалізується на ринку.

Ощадні сертифікати є письмовим свідоцтвом банку про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту та відсотків по ньому.

Оцінка інвестиційних якостей окремих ощадних сертифікатів відбувається за наступними параметрами:

оцінка надійності банку-емітенту;

оцінка характеру обертання ощадного сертифікату на фондовому ринку;

оцінка умов емісії ощадного сертифікату.

У закордонній практиці оцінка надійності банків здійснюється за системою CAMEL, яка є абревіатурою наступних показників:

C – достатність капіталу банку;

A – якісна структура активів;

M – ефективність менеджменту;

E – рівень рентабельності;

L – рівень ліквідності

За результатами такої оцінки банк характеризується як “добрий”, “задовільний”, “прийнятний”, “критичний” або “незадовільний”.

Інвестиційні сертифікати є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і який дає право його власнику на одержання доходів у вигляді дивідендів.

3.3. ФІНАНСОВІ ВЗАЄМОСТОСУНКИ МІЖ УЧАСНИКАМИ ФОНДОВОГО РИНКУ

На фондовому ринку присутні різні учасники, функції яких визначаються метою їх діяльності. Склад учасників класифікується, виходячи з форм здійснення операцій з цінними паперами, які поділяються на прямі і непрямі (опосередковані). Фінансові посередники (фінансові інститути) є компаніями, які випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх як активів за гроші. На вилучені таким чином грошові кошти отримуються активи інших компаній (капітальні або фінансові). Промислові підприємства інвестують грошові кошти головним чином в реальні активи (основні засоби, товарно-матеріальні запаси і ін.) для розвитку виробництва. До фінансових посередників відносяться комерційні і інвестиційні банки, інвестиційні компанії і фундації, фірми страховок, недержавні пенсійні фундації і ін. Вони непрямим чином забезпечують додаткову можливість залучення засобів для підприємств і корпорацій. Посередники є проміжною ланкою між кінцевими позичальниками і кредиторами.

Фінансові посередники трансформують засоби так, щоб забезпечити найбільшу привабливість своїх цінних паперів для інвесторів. Надається великий спектр послуг і можливостей заощадження грошей.

Крім цього вони мають нагоду збирати більш повну інформацію про позичальників, ніж окремі індивідуальні інвестори.

Посередники також можуть перетворювати первинні цінні папери з одним терміном погашення у вторинні цінні папери з самими різними термінами погашення. В результаті терміни погашення фондових інструментів можуть виявитися для інвесторів привабливішими, ніж якби їх засоби вкладалися безпосередньо в первинні цінні папери (акції корпорацій). Нарешті, фінансові посередники надають часто необхідні експертні послуги при інвестуванні в первинні цінні папери. Фінансові взаємостосунки між посередниками і інвесторами показані на мал. 3.1, 3.2.

Мал. 3.1. Пряма форма здійснення операцій

Мал. 3.2. Непряма (опосередкована) форма здійснення фінансових операцій

Отже, фінансові посередники пристосовують номінальну вартість і вид власних цінних паперів, які вони емітують, до побажань власників грошових коштів. Звичайно, їх мета — отримання прибутку за рахунок перепродажу первинних цінних паперів за цінами, що перевищують ціни їх покупки.

Фінансові посередники направляють грошові кошти кінцевих кредиторів кінцевим позичальникам по меншій вартості і з більш низькими незручностями, ніж якби це було здійснено при прямій формі операцій.

Проте не завжди посередництво вигідно для інвесторів. Нерідко воно стає обтяжливим і його слід уникати. Цю проблему дозволяє вирішити сек'ютерізація за допомогою використання неліквідних активів і перетворення їх в цінних папери. Сек'ютерізація — процес збільшення ролі цінних паперів на фінансовому ринку в збиток банківським кредитам.

Причиною розповсюдження сек'ютерізації є те, що з її використанням знижуються загальні трансакційні витрати по кредиту, тоді як депозитарна компанія є посередником між позичальником і власником грошових коштів. Напрям сек'ютерізації є орієнтиром для інвестиційного менеджера в процесі прийняття рішень про способи фінансування компанії. Тому необхідний ретельний моніторинг даного напряму фінансової діяльності. Якщо дешевше здійснювати фінансування безпосередньо в цінні папери, а не через фінансових посередників, то менеджер зобов'язаний розглянути переваги цього варіанту.

Виходячи з форм висновку операцій на фондовому ринку України основні його учасники підрозділяються на три групи:

продавці і покупці цінних паперів;

фінансові посередники;

учасники, здійснюючі допоміжні функції на ринку.

Продавці і покупці фондових інструментів складають групу прямих учасників ринку, що здійснюють на ньому основні функції по проведенню операцій. Основні види прямих учасників операцій на фондовому ринку — емітенти і інвестори. Емітенти залучають необхідні грошові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фондовому ринку вони виступають виключно в ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, витікаючі з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів, як правило, виступають держава, місцеві органи влади і господарюючі суб'єкти (підприємства і комерційні організації).

Інвестори вкладають власні засоби в