за статусом — індивідуальні (окремі фізичні і юридичні особи) і інституційні (фінансово-кредитні інститути);

за метою інвестування виділяють стратегічних (які купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (які купують окремі види цінних паперів для отримання доходу);

за приналежністю до резидентів на фондовому ринку розрізняють вітчизняних і іноземних інвесторів.

Фінансові посередники класифікуються на:

здійснюючих виключно брокерську діяльність;

здійснюючих ділерську діяльність.

Інвестиційні брокери здійснюють цивільно-правові операції з цінними паперами як повірені або комісіонери і діють на підставі договору доручення або комісії, а також довіреності на здійснення операцій. Операції, здійснювані за дорученням клієнтів, у будь-якому випадку підлягають першочерговому виконанню в порівнянні з ділерськими операціями самого брокера (при. здійсненні ним діяльності брокера або ділера). Якщо брокер діє як комісіонер, то договір комісії може передбачати зобов'язання берегти грошові кошти, призначені для вкладення в цінні папери або отримані в результаті їх реалізації. Частина прибутку, отриманого від використовування вказаних засобів, що залишається у розпорядженні брокера, відповідно до договору перераховується клієнту. Брокер не має права гарантувати або давати обіцянки клієнту відносно доходу від інвестування, береженого у формі грошових коштів. Основу доходів інвестиційних брокерів складають комісійні виплати від суми укладених їм операцій.

Фінансові посередники, що здійснюють ділерську діяльність, також є професійними учасниками фондового ринку. Ділери проводять операції по купівлі і продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін покупки або продажу цінних паперів за оголошеним ділером цінами.

Ділерську діяльність на фондовому ринку здійснюють особи, що пройшли ліцензування. В дану групу фінансових посередників включаються:

а) комерційні банки;

б) інвестиційні компанії і фонди;

в) трастові компанії (фонди);

г) фінансово-промислові групи і холдингові компанії;

До учасників, що здійснюють допоміжні функції на фондовому ринку, відносяться:

а) фондові і валютні біржі;

б) депозитарії цінних паперів;

в) реєстратори цінних паперів;

г) розрахунково-клірингові центри;

д) інформаційно-консультаційні центри.

Доходи ділерів утворюються у вигляді різниці між ціною продажу і ціною покупки цінних паперів або у формі комісійної винагороди.

3.3. ОСНОВНІ МОДЕЛІ КЛАСИЧНОГО ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Перехід України до регульованих державою ринкових відносин зумовив можливість і необхідність упровадження на вітчизняних підприємствах елементів фінансового менеджменту.

До числа найбільш характерних для підприємств проблем, перешкоджаючих їх ефективній роботі, відносяться:

відсутність стратегічної мети і орієнтація на короткострокові результати в збиток довгостроковим;

недостатні знання кон'юнктури ринку, включаючи і фондовий ринок;

низький рівень кваліфікації менеджерів, відсутність трудової мотивації персоналу;

неефективність фінансового менеджменту, включаючи і управління інвестиційним процесом;

забезпечення мінімальної гарантії задоволення можливих вимог кредиторів.

Об'єктами вивчення фінансового менеджменту є:

управління фінансовими ресурсами, активами і пасивами, а також грошовими потоками корпорацій;

фінансовий аналіз бухгалтерської звітності;

фінансове планування і прогнозування;

дивідендна і інвестиційна політика;

управління фінансовими ризиками.

В умовах нестабільної економічної кон'юнктури, значного ринкового ризику, непередбачуваності податкового законодавства і високої інфляції в Україні власники і менеджери мають різні інтереси в питаннях регулювання прибутку (доходу) акціонерного суспільства, збільшення дивідендних виплат акціонерам, контролю за курсовою вартістю акцій, фінансової і інвестиційної політики. Ці напрями діяльності фінансових і інвестиційних менеджерів в якійсь мірі піддаються управлінню і контролю за допомогою універсальних методів, вироблених ринковою практикою і інтегрованих в науках «Фінансовий менеджмент» і «Інвестиційний менеджмент» в єдину і прийнятну для практичної роботи систему. В теорії фінансового і інвестиційного менеджменту, розробленій вченими-економістами індустріально розвинутих країн Заходу, включаються наступні аспекти.

1. Аналіз дисконтованого грошового потоку (DCF). Оскільки майже всі фінансові рішення пов'язані з оцінкою прогнозованих грошових потоків, аналіз DCF має практичне значення. Вперше концепція DCF була розроблена Д.Уїльямсом. М.Гордон першим прийняв цей метод для управління фінансами корпорацій. Аналіз DCF заснований на понятті вартості грошей у часі.

Грошова одиниця сьогодні має велику цінність в порівнянні з грошовою одиницею, яка може бути отримана через певний час. Це пов'язано з тим, що грошова одиниця може бути інвестована сьогодні в матеріальні або фінансові активи для отримання додаткового доходу в майбутньому.

Аналіз грошових потоків (DCF) включає наступні етапи:

Коефіцієнт дисконтування (r) завжди менше одиниці, оскільки в іншому випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж грошей завтра. При будь-якому аналізі DCF необхідно використовувати ставку дисконту, що враховує альтернативні витрати капіталу. Подібна ставка повинна відображати вплив трьох чинників:

пріоритетний рівень свідчення прибутковості, тобто ставка дисконту повинна відображати середню прибутковість, що склалася в економіці по державних цінних паперах (наприклад, по казначейських векселях федерального уряду);

ступінь ризику конкретного грошового потоку;

періодичність грошових потоків, тобто часовий інтервал, на якому розглядаються грошові потоки (квартал, півріччя, рік і т. д.).

В Україні по вказаних формулах визначається майбутня і теперішня часова вартість грошових потоків за реальними інвестиційними проектами, намічаними до реалізації.

2. Теорія структури капіталу, яка допомагає відповісти на питання:

яким чином компанія повинна утворити необхідний їй капітал?

чи слід їй вдаватися до позикових засобів або достатньо обмежитися акціонерним капіталом?

Автори даної теорії — Ф. Модільяні і М. Міллер. Вони виходили з ідеальних ринків капіталу (з нульовим оподаткуванням), за наявності якого вартість компанії залежить виключно від прийнятих нею рішень за інвестиційними проектами. Дані рішення визначають майбутні грошові потоки і рівень їх ризику. Способи формування капіталу (його структури) не впливають на вартість компанії.

3. Ф. Модільяні і М. Міллер досліджували також вплив політики виплати дивідендів на курси акцій корпорацій. Разом з передумовою щодо наявності ідеальних ринків капіталу вони мають наступні