Ліквідність фондового ринку в Україні, особливо в останній період, падає. Однією з причин, за оцінкою, наприклад ПФТС, є зменшення обороту торгівлі по цінних паперах підприємств енергетики і металургії та процес банкротства, як засобу так званої "скритої приватизації".

4.3. ТИПИ ПОРТФЕЛІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ І ІНВЕСТИЦІЙНИХ СТРАТЕГІЙ

Портфельна стратегія акціонерної компаній будується на основі включення у фондовий портфель максимальної кількості цінних паперів. Вона тісно пов'язана із загальними напрямами розвитку фондового ринку. В умовах активізації фондових операцій на вторинному ринку питання формування портфеля цінних паперів особливо актуальні, оскільки дозволяють забезпечити конкретні інтереси інвесторів.

Під інвестиційним портфелем розуміємо сукупність цінних паперів, що належать підприємству, різного терміну погашення і неоднакової ліквідності.

Теорія портфеля припускає оптимальну побудову інвестиційної програми, яка дозволяє підприємству при наявному в його розпорядженні капіталі отримати очікуваний дохід при мінімальному ризику. Інвестиційний портфель формується на основі диверсифікації вкладень. Це означає, що чим більша кількість цінних паперів включена в портфель, тим більш високий дохід в загальному обсязі дасть зростання одного з них.

Конкретні портфелі можуть мати:

односторонній цільовий характер;

збалансований характер, якщо в портфелі акумулюються цінні папери, придбані для вирішення різних задач, і в цілому його зміст відповідає балансу цілей, якого дотримується інвестор;

безсистемний характер, якщо на фондовому ринку України придбання цінних паперів здійснюється хаотично, без ясно вираженої мети і якщо портфель носить розрізнений характер. В даному випадку ризики власника портфеля особливо великі.

Портфель може складатися з паперів одного виду, а також змінювати свій склад і структуру шляхом заміщення одних цінних паперів іншими. З урахуванням характеристик видів цінних паперів інвестор формує свій фондовий портфель, дотримуючись певного балансу між існуючими ризиком і прибутковістю. Тип портфеля — його узагальнена характеристика з позицій задач, що стоять перед ним, або видів цінних паперів, що входять в портфель. На практиці існує наступна класифікація портфелів:

зростання,

доходу,

ризикованого капіталу,

збалансовані,

спеціалізовані,

стабільного капіталу і доходу,

короткострокових цінних паперів,

довгострокових цінних паперів з фіксованим доходом,

регіональні;

галузеві.

Портфель зростання орієнтований на акції, що швидко ростуть на ринку курсової вартості. Мета такого портфеля — збільшення капіталу інвестора. Тому власнику портфеля дивіденди можуть виплачуватися в невеликому об'ємі.

Портфель доходу орієнтований на отримання високих поточних доходів. Співвідношення стабільно виплачуваного доходу і курсової вартості цінних паперів, що входять в такий портфель, росте трохи повільніше, ніж величина доходу (відсотка або дивіденду).

Портфель ризикового капіталу складається з цінних паперів молодих компаній або підприємств «агресивного типу», що обрали стратегію швидкого розширення виробництва товарів (послуг) на основі сучасних технологій.

Збалансований портфель складається з цінних паперів з різними термінами обігу. Його мета — забезпечити регулярність надходження грошових коштів по різних цінних паперах.

Спеціалізований портфель означає орієнтацію інвестора на вкладення засобів в спеціальні фінансові інструменти (ф'ючерси і опціони).

Портфель короткострокових цінних паперів формується виключно з високо ліквідних фондових інструментів, які можуть бути швидко реалізований. Портфель довгострокових фондів з фіксованим доходом орієнтований на приватні довгострокові облігації (з терміном обігу понад п'ять років). В нього також можуть включатися вкладення в акції інших компаній. Регіональні і галузеві портфелі включають цінні папери, що випускаються окремими регіонами (як приватні, так і муніципальні), або цінні папери компаній, що беруть участь в даній галузі економіки і забезпечують високу прибутковість по них.

Портфель іноземних цінних паперів передбачає вкладення тільки у фондові інструменти приватних іноземних компаній, що становлять основу інвестиційного портфеля.

Слід зазначити, що інвестори в Україні використовують перші три типи портфеля, оскільки вони є менш ризикованими при виборі інвестиційної стратегії.

За співвідношенням ризику і доходу портфелі підрозділяються на наступні види:

портфель агресивного інвестора. Його мета — отримання значного доходу при високому рівні ризику (обираються цінні папери, курс яких істотно змінюється в результаті короткострокових вкладень для отримання високого прибутку);

портфель поміркованого інвестора. Дозволяє при заданому ризику одержувати прийнятний дохід;

портфель консервативного інвестора. Передбачає мінімальні ризики при використанні надійних, але поволі зростаючих по курсовій вартості цінних паперів. Гарантії отримання доходу не піддаються сумніву, але терміни отримання різні.

В даний час портфельний дохід отримав широке розповсюдження на фондовому ринку України. Більшість підприємств використовує цей метод для роботи з приватними інвесторами (зокрема, через слабий розвиток ринку трастових операцій).

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфеля і є придбанням цінних паперів і інших фінансових активів. Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека, прибутковість вкладень, їх зростання і ліквідність. Головна мета при формуванні портфеля полягає в досягненні самого оптимального співвідношення між ризиком і доходом.

Можна представити наступні етапи формування портфеля цінних паперів:

вибір оптимального типу портфеля;

оцінка прийнятного поєднання ризику і доходу;

визначення первинного складу портфеля;

вибір схеми подальшого управління портфелем.

В роботі по формуванню портфеля доцільно враховувати чинник переоцінки вартості акцій, обумовлений сильною мінливістю кон'юнктури на фондовому ринку, а також фінансового стану емітентів.

Розроблені мінімальні стандарти, що дають уявлення про поріг безпеки і, отже, про здатність компаній виконувати фінансові зобов'язання перед інвесторами. Вони використовуються аналітиками для встановлення того мінімального рівня, вище за який цінні папери вважаються привабливими.

Стандартними показниками є:

забезпечення процентних платежів (процентне покриття);

здатність компанії погасити заборгованість;

відношення боргу до акціонерного капіталу;

забезпечення боргу активами;

незалежна оцінка платоспроможності і ін.

Визначивши інвестиційні якості цінних паперів, інвестор зобов'язаний оцінити такі чинники, як співвідношення між ринковою ціною і прибутковістю, придатність фондового інструменту для реалізації мети портфеля, вигідність конвертованої акцій в облігації, податковий аспект