Висока інфляція і економічна нестабільність вимушують інвесторів скорочувати терміни вкладень, віддаючи перевагу інвестиціям в короткострокові цінні папери.

Сукупність застосованих до портфеля методів і технічних прийомів є способом управління, який може бути активним або пасивним. Моніторинг може бути способом як активного, так і пасивного управління.

Організація моніторингу портфеля цінних паперів акціонерної компанії представлена в табл. 5.3.

Кінцевою метою моніторингу служить вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними якостями, відповідними даному типу портфеля.

Активна модель управління припускає систематичне спостереження і швидке придбання цінних паперів, що відповідають інвестиційній меті портфеля, а також оперативне вивчення його складу і структури. Фондовий ринок України характеризується швидкою зміною котирувань цінних паперів і високим рівнем ризику. Тому йому адекватна активна модель моніторингу, яка робить модель управління портфеля більш раціональною. За допомогою моніторингу можна прогнозувати розмір можливих доходів від операцій з цінними паперами.

Таблиця 5.3

Організація моніторингу фондового портфеля акціонерної компанії

Активний спосіб управління | Пасивний спосіб управління

1. Відбір цінних паперів, раціональних до покупки і низькодоходних до продажу | 1 . Відбір цінних паперів в достатньо диверсифікований фондовий портфель

2. Розрахунок нового портфеля, його прибутковості і ризику з урахуванням ротації цінних паперів | 2. Оптимізація портфеля

3. Оцінка ефективності старого і нового портфелів з урахуванням витрат по купівлі-продажу цінних паперів | 3. Розрахунок мінімально необхідної прибутковості

4. Формування нового портфеля |

4. Падіння прибутковості нижче за мінімальний рівень

5. Формування нового портфеля

Інвестиційний менеджер, що займається активним управлінням портфеля, зобов'язаний купити найефективніші цінні папери і швидко продати низькодоходні фінансові активи. В даному випадку доцільно не припуститися зниження вартості портфеля і втрату їм інвестиційних якостей. Тому необхідно постійно порівнювати вартість, прибутковість, ліквідність і безпеку «нового портфеля» з аналогічними показниками колишнього портфеля, щоб приймати обгрунтовані управлінські рішення.

Активний спосіб управління припускає значні фінансові витрати, пов'язані з інформаційною, аналітичною, експертною і торговою діяльністю на фондовому ринку. Ці витрати можуть нести тільки крупні банки і фінансові компанії, що мають великий портфель цінних паперів і прагнучі до отримання максимального доходу від професійної діяльності на фондовому ринку.

Таким чином, активний моніторинг є безперервним процесом управління портфелем, що вимагає його періодичного перегляду, частота якого залежить від загальної ситуації на фінансовому ринку (включаючи динаміку процентної ставки).

Пасивна модель управління припускає формування сильно диверсифікованих портфелів з наперед фіксованим рівнем ризику, розрахованим на тривалий період часу. Подібний підхід можливий для розвинутого фондового ринку з відносно стабільною кон'юнктурою. В умовах загальної економічної нестабільності пасивний моніторинг малоефективний.

Відзначимо самі загальні правила пасивного управління фондовим портфелем:

таке управління раціональне тільки відносно портфеля, що складається з малоризикованих цінних паперів;

цінні папери повинні бути довгостроковими, щоб портфель існував в незмінному вигляді тривалий час.

Це дає можливість реалізувати на практиці основну перевагу пасивного управління - значної об'єм невигідних витрат в порівнянні з активним моніторингом.

В умовах України портфель не може бути стабільним в осяжному майбутньому, оскільки велика вірогідність втрати не тільки його вартості, але і доходу власника. Сигналом до зміни створеного портфеля є не кон'юнктура фондового ринку, як при активному управлінні, а падіння прибутковості портфеля нижче мінімального рівня. Отже, прибутковість є тим індикатором, який примушує інвестора переглядати склад портфеля.

Вибір тактики управління залежить і від типу портфеля. Наприклад, важко чекати високого доходу, якщо до портфеля агресивного доходу, або до портфеля агресивного зростання, застосувати тактику пасивного управління. Навряд чи будуть виправдані високі витрати на активне управління портфелем, орієнтованим на стабільний дохід.

Існують два варіанти управління портфелем:

виконання управлінських функцій утримувачем портфеля;

передача всіх функцій по управлінню портфелем іншій юридичній особі у формі траста (банку або фінансовій компанії).

Другий спосіб управління переважний для фондових портфелів крупних інвесторів.

Розглянемо обидва варіанти більш детально. В першому варіанті власник фондового портфеля управляє ним самостійно. В даному випадку утримувач портфеля зобов'язаний створити спеціальний структурний підрозділ (фондовий відділ), за яким буде закріплено управління портфелем.

У функції фондового відділу акціонерної компанії входять:

визначення мети і типу портфелів;

розробка стратегії і тактики управління портфелем;

оперативне планування цінних паперів в рамках заданої мети;

реалізація операцій, що відносяться до управління портфелем;

аналіз і виявлення чинників, що впливають на склад, структуру і динаміку руху цінних паперів, що входять в портфель;

прийняття і реалізація практичних рішень, направлених на коригування складу і структури портфеля.

Для підприємств з невеликим портфелем функції фондового відділу може виконувати один кваліфікований фахівець.

В другому варіанті власник портфеля довіряє здійснювати управління іншій юридичній особі на основі договору довірчого управління майном. За допомогою такого договору (траста) можна управляти фондовим портфелем промислових акціонерних товариств, інвестиційних компаній і фондів.

5.5. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ЦІННИХ ПАПЕРІВ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА (ЕМІТЕНТА)

Мета інвестування у фінансові активи залежить від переваг кожного вкладника. Класичний варіант — вкладення грошових коштів в цінні папери промислових компаній (корпорацій).

В умовах депресивної економіки і нестачі достовірної інформації про діяльність акціонерних підприємств прийняття правильного рішення про інвестування вимагає від вкладника уміння правильно оцінити якість що звертаються на фондовому ринку цінних паперів.

Основна задача даної методики — оцінити інвестиційну привабливість акціонерної промислової компанії.

Під інвестиційною привабливістю розуміється наявність економічного ефекту (доходу) від вкладення грошей в цінні папери (акції) при мінімальному рівні ризику. Підсумком аналізу є висновок про ступінь інвестиційної привабливості акціонерної компанії.

Показники інвестиційної привабливості емітента класифікуються по двох групах:

акції пропонуються вперше (первинна емісія);

акції тривалий час обертаються на фондовому ринку.

В першому випадку