Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв’язку та ін.

Етапи розвитку світового господарства:

Доіндустріальна стадія виробництва — кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між-народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.

Початок XVIII — середина XIX ст. Характери-зується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.

Кінець XIX — початок XX ст. Саме в цей пері-од завершилося формування світової системи госпо-дарства на основі великого машинного виробництва.

Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст. Після
Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з па-дінням колоніальної системи. Світова економіка роз-кололася на дві основні системи — соціалістичну та ка-піталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної за-лежності. У цей період ринкова економіка суттєво тран-сформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно ут-верджувалась змішана економіка. Ринкову систему сві-тового господарства в середині 80-х років XX ст. утво-рювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індус-тріальне розвинутих.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визна-чальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-еко-номічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування сві-тового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відок-ремлення більшості країн Східної Європи від соціаліс-тичної системи господарювання, ліквідація Ради еконо-мічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кіль-кість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

1. розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

2. зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

3. поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

4. високий рівень інтенсифікації міжнародного ру-ху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

5. інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

6. формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

7. вирішення глобальних проблем тощо.

Форми світового господарства.

Суть світового господарства характеризують взаємини між великими групами країн. Вони визначають і характер міжнародних економічних відносин. Далі економічні відносини світового господарства називатимемо міжнародними економічними відносинами (МЕВ).

Поглиблення міжнародної спеціалізації та коопера-ції виробництва зумовлює зростання об'ємів міжнарод-ної торгівлі, яка за умов зростаючої інтернаціоналіза-ції господарського життя є однією з перших форм між-народних економічних відносин.

Міжнародна торгівля як наслідок МПП зародилася давно, а на початку XIX ст. набула форми світового рин-ку, на якому діяли майже всі розвинуті країни світу.

Міжнародна торгівля — сфера товарно-грошових відносин, що охоплює пересування, купівлю-продаж товарів, послуг та інформації за межі державного кордону певної країни.

Продавцями і покупцями в цій сфері економічних відносин є державні організації, фізичні та юридичні особи.

Товари, що купуються і завозяться в країну, це ім-порт, а товари, що продаються і вивозяться — експорт. Сума експорту та імпорту кожної країни становить її зовнішньоторговельний товарообіг. Різниця між су-купним імпортом і експортом протягом певного періо-ду часу (рік, квартал та ін.) утворює сальдо торго-вельного балансу країни. Воно є активним (позитив-ним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, або пасивним (від'ємним), якщо ситуація протилежна. Пе-ревищення імпорту над експортом спричиняє зовніш-ньоторговельний дефіцит. Пасивне сальдо торговельно-го балансу покривають за рахунок національного дохо-ду країни, оплачуючи золотом або конвертованою валютою. Нерідко вдаються і до кредитів країни-донора (постачальника) або міжнародних фінансових орга-нізацій (Міжнародний валютний фонд — МВФ, Міжна-родний банк реконструкції та розвитку — МБРР).

Розрахунки за зовнішньоторговельними операціями кожна країна здійснює у натуральних і вартісних по-казниках. За натуральним виміром динаміку зовніш-ньоторговельного товарообігу виражають індекси фі-зичного обсягу експорту та імпорту, які демонструють тенденції зміни обсягів реальної маси товарів. На відміну від них, вартісні показники відображають не тіль-ки зміни в кількості експортованих та імпортованих то-варів, а й коливання цін. Тому вартість експорту може зменшитися навіть за збільшення кількості експортова-ної продукції, якщо впадуть ціни на неї, і навпаки.

Успішний розвиток зовнішньої торгівлі всіх країн забезпечується відкритістю економіки і рівнем цін на світовому ринку. Відкрита економіка передбачає ціліс-ний єдиний економічний комплекс, інтегрований у сві-товий ринок, сприяє активному застосуванню різних форм спільного підприємництва, організації зон віль-ного підприємництва, ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі, ефективному використанню прин-ципу порівняльної переваги країни в МПП, передбачає зважену відкритість внутрішнього ринку щодо інозем-ного капіталу, товарів, технологій, інформації.

Надходження на світовий ринок