усе більшої кіль-кості товарів зумовлює насичення і збільшення попи-ту на послуги і як наслідок — розширення міжнарод-ного ринку послуг. Послуги можуть бути надані або у речовому вигляді (реалізацією товару), або у процесі функціонування живої праці. Два способи надання (вироблення) послуг зумовлюють два види послуг. Перший опосередковується речами, має справу із споживчими товарами. Надання подібних послуг за своєю суттю нічим не відрізняється від праці у сфері матері-ального виробництва.
Другий вид послуг спрямований безпосередньо на людину або на зовнішні умови. Такі послуги не пов'яза-ні з матеріальними речами, їх надання невіддільне від споживання, а створення є одночасним зі споживанням у процесі задоволення потреб, тобто вони с нематері-альними (невиробничими). Значна роль у невиробни-чих послугах належить туризму, який є динамічною сферою зовнішньоекономічної діяльності. Туризм — особлива галузь економіки країни, оскільки створює нову матеріальну цінність, реалізуючи її у формі пос-луг, і одночасно реалізує нематеріальні послуги, по-в'язані з обслуговуванням туристів. Туризм є виробни-чо-обслуговуючим процесом, оскільки здійснює вироб-ничі та невиробничі функції.
Дещо меншу частку міжнародного ринку послуг охоплює така галузь, як освіта. Обмін здійснюється, як правило, у межах вищої школи. Міжнародні зв'язки ви-щої школи набувають різних форм: обмін досвідом та ін-формацією, викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, погодження підходів до проце-су навчання і програм, спільна дослідницька діяльність, утворення інтернаціональних робочих колективів. Біль-ше сотні міжнародних організацій займаються інтернаці-ональною діяльністю у вищій школі. Все більше поши-рюється надання освітніх послуг на комерційній основі. Проте значна частина співробітництва між вищими нав-чальними закладами існує на некомерційних засадах.
Важливою особливістю надання (виробництва) по-слуг є те, що вони часто об'єднуються з експортом у межах одного контракту і потребують безпосередньої зустрічі покупців і продавців.
Спеціалізація науково-дослідної діяльності у межах світового господарства стимулює розвиток міжнародно-го науково-технічного співробітництва. У другій поло-вині 70-х років у світовому господарстві почав інтенсив-но формуватися ринок новітніх технологій. Економічна вигода від міжнародного обміну передовими технологі-ями зумовлена раціональнішим використанням засобів виробництва, промисловим опануванням нових техно-логій, товарів, виникненням нових ринків збуту, прис-коренням економічного розвитку.
Світовий досвід свідчить, що між ринком науково-технічних знань та технологій і ринком послуг є багато спільного, а механізм укладання угод і реалізації — майже ідентичний. Відмінність лише в тому, що на цьому ринку немає товарної маси. На ринку науково-технічних знань реалізуються товари інтелектуальної власності, юридичне захищені патентами, авторськи-ми свідоцтвами та науково-технічні, комерційні, фі-нансові, а також інші знання і досвід, не захищені у правовому відношенні.
Особливою складовою структури світового ринку є міжнародна міграція капіталу — розташування за ме-жами країни коштів, здатних приносити їх власнику дохід. Вивіз капіталу починається тоді, коли він може приносити значно більшу норму прибутку, ніж та, яку він дає внаслідок вкладання в економіку власної країни. Міграція капіталу заради великого прибутку зу-мовлена багатьма причинами:
—
відносне перенагромадження капіталу в країні-експортері;
—
розбіжності між попитом на капітал і його про-позицією у різних ланках (країнах) світового господарства;
—
наявність у країн-експортерів капіталу, дешевших чинників виробництва;
—
інтернаціоналізація виробництва, нижчі екологічні стандарти.
Особливістю сучасного світового господарства є од-ночасне утворення в кожній розвинутій країні віднос-но надмірного капіталу в певних галузях господарства і одночасного виникнення потреби в залученні додат-кових коштів ззовні для розвитку інших, особливо технічно відсталих, галузей. Тому чимало країн одно-часно є експортерами та імпортерами капіталів.
Міжнародний рух капіталів як фактор виробниц-тва набуває різних форм. їх можна класифі-кувати за кількома основними ознаками:
1.
За джерелами походження капітал, який перебуває у русі на світовому ринку, поділяють на приватний і державний залежно від того, вивозиться він при-ватними чи державними організаціями і компаніями.
2.
За формою надання розрізняють товарні та грошові (валютні) кредити. В товарній формі переважно вис-тупають комерційні кредити, а в грошовій — фінансові.
3. Залежно від терміну, на який залучають кредит,
розрізняють:
—
довгостроковий (п'ять—сім років);
—
середньостроковий (від одного до п'яти років);
—
короткостроковий (в межах одного року).
4. Суб'єктами експорту капіталу є банки, корпорації, окремі підприємства, державні структури, муніципальні та міжнародні організації.
5. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на фінансові й пов'язані. Пов'язані кредити мають цільове призначення, закріплене в трудовій угоді. До них відносять комерційні кредити (на купівлю певних товарів), інвестиційні кредити (на будівництво конкретних об'єктів). Фінансові не мають цільового призначення.
На міжнародний ринок капітал надходить у двох основних формах: виробничий (підприємницький) та позичковий (кредитно-грошовий).
Виробничий (підприємницький) капітал — капітал, вкладе-ний його власником у різні підприємства з метою одержання прав на управління ними і прибутками.
Підприємницький капітал вивозять з метою ство-рення підприємств на території інших країн. Залежно від можливості реального контролю за діяльністю та-ких підприємств вирізняють два види інвестицій — прямі та портфельні.
Прямі інвестиції — довгостроковий вклад грошових коштів у статутний капітал підприємства.
Такий вклад здійснюється з метою одержання не тільки права управління, а й контролю за діяльністю підприємства. Заново утворені чи придбані підпри-ємства стають філіалами (дочірніми підприємствами) функціонуючої в іншій країні фірми (материнської), яка є центром міжнародного виробничого об'єднання. Прямий контроль за господарською діяльністю інозем-ного підприємства у такому разі забезпечують повна власність на вкладений капітал і володіння контроль-ним пакетом акцій.
Останніми десятиліттями прямі інвестиції мають тенденцію до прискореного зростання. Якщо в середині 60-х років XX ст. загальний, обсяг прямих інвести-цій становив 108 млрд, дол., то в середині 90-х він пе-ревищив рубіж 2,5 трлн. дол.
Портфельні інвестиції — інвестиційний портфель, який є су-купністю об'єднаних інвестиційних цінностей, що служать інс-трументом досягнення конкретної мети вкладника.
Портфельні інвестиції означають купівлю цінних паперів,
