Позичковий (кредитний) капітал — грошовий капітал, нада-ний у позику його власником іншій особі у формі кредиту з ме-тою одержання прибутку.

Кредитний капітал у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародним кредитом, який надається позичальником на умовах повернення у визначений термін зі сплатою відсотків. Плата за його використан-ня — відсоток від вартості кредитного капіталу, який і є ціною кредитного капіталу.

Основою сучасної системи міжнародного кредиту є експорт позичкового капіталу. Такий кредит сприяє зростанню товарообігу між країнами, полегшує основ-ні розрахунки між ними, дає змогу залучати зовнішні фінансові джерела з метою розвитку економіки. Кре-дитні відносини між державами здійснюються значно вищими темпами, ніж темпи розвитку світової торгів-лі та збільшення прямих іноземних капіталовкладень.

Особливим структурним елементом світового ринку є міжнародна міграція трудових ресурсів (працездатного населення) з одних країн в інші більше, ніж на рік, зумовлена різними економічними, політичними та іншими причинами. Вона може приймати форми еміграції – виїзду працездатного населення з країни за її межі, та міграції - в’їзду працездатного населення у країну з-за кордону. Внутрішня міграція робочої сили охоплює різні регіони в межах однієї держави, а зовнішня міграція зачіпає кілька країн (міжнародних об’єднань ).

Для роботодавців вигода від використання іноземної робочої сили пов’язана з підвищенням норми прибутку не тільки внаслідок нижчої оплати праці емігрантів, а й спричиненого ними тиску, який знижує загальний рівень заробітної плати. Наплив емігрантів ускладнює проблему зайнятості у розвинутій країні, негативно впливає на її економічне становище.

Розвиток НТР спричинив переїзд висококваліфікованих кадрів з одних країн в інші. Що одержало назву „відплив умів”. Який призводить до непоправних втрат. „Відплив умів”, як правило, припиняється. Коли ситуація в країні поліпшується.

На сучасному етапі вдосконалюються методи державного управління міграційними потоками. Воно забезпечується прийняттям програм. Спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили 9імміграції) або стимулювання повернення мігрантів на рідну землю (реімміграція). Більшість країн світу використовують селективний підхід до регулювання імміграції. Відсів небажаних емігрантів здійснюється за вимогами щодо рівня кваліфікації, освіти. Віку. Стану здоров’я та на основі кількісного і географічного квотування. Прямої та непрямої заборони на в’їзд. Тимчасових обмежень тощо.

Важливою складовою всесвітнього господарства є міжнародні валютно-кредитні відносини, сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків. За їх допомогою здійснюються розрахункові операції у світовій економіці. Інструментом цих відносин є міжнародна валютна система, яка обслуговує взаємний обмін результатами економічної діяльності різних країн. Сукупність форм організації валютних відносин формує міжнародну валютну систему.

Міжнародна валютна система – грошова система країн світу. В межах якої перебувають і використовуються валютні ресурси і здійснюються міжнародні платіжні операції.

До міжнародної валютної системи належать національні та колективні резервні валютні одиниці, валютні паритети і курси, умови взаємного обороту валют, міжнародні розрахунки і валютні обмеження тощо. Міжнародна валютна система є сукупністю міжнародних платіжних засобів, грошових відносин, пов’язаних з формуванням і розподілом валютно-кредитних фондів, використанням розрахункових засобів у сфері господарських зв’язків. Основними її елементами є міжнародні платіжні засоби, режим обміну валют, умови конвертування, механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту, регламентація й уніфікація різних форм міжнародних і національних банківських організацій, що здійснюють міжнародні розрахунки і кредитні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Функціонування міжнародної валютної системи забезпечує ефективність міжнародної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємодії вигоди учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Тенденції розвитку світового господарства тісно пов'язані з проблемами глобального характеру. Ви-никнення їх спричинене не стільки розвитком промис-лового виробництва, скільки хижацьким ставленням людини до природи — інтенсивним забрудненням дов-кілля, винищенням природних багатств тощо. Ці гло-бальні проблеми почали виявлятися у середині XX ст., у період бурхливого розвитку НТП. За деякими позиціями вони настільки загострились і перебувають у та-кому критичному стані, що будь-яке зволікання з їх вирішенням загрожує загибеллю цивілізації або дегра-дацією умов життєдіяльності людини. Перед суспіль-ством постало багато питань, які внаслідок своєї мас-штабності і значущості почали впливати на інтереси вже не окремої держави і навіть не регіону чи угрупо-вання, а на земну цивілізацію загалом. Глобальними вважають проблеми, які:

—

—

—

Глобальні проблеми досить суперечливі й різнома-нітні, їх сукупність можна поділити на три сфери. До першої належать проблеми, які виникають внаслідок взаємодії суспільства і природи. До другої — пробле-ми суспільних взаємовідносин: відносини між держа-вами різного рівня розвитку, подолання економічної відсталості, локальні та міжнародні кризи — пробле-ми війни, миру, ядерної безпеки тощо. До третьої сфе-ри — розвиток людини як особистості, забезпечення її життєдіяльності, боротьба з голодом, бідністю і хворо-бами. Деякі з глобальних проблем зумовлені протиріч-чями, породженими соціально-економічними умовами життя народів планети.

Вирішення глобальних проблем пов'язане зі ство-ренням нового типу всесвітнього господарства, який унеможливить війни, загибель мільйонів людей від го-лоду, хвороб, знищення життєдіяльного природного середовища.

Сутність економічних законів світового господарства.

Поряд з економічними закономірностями та економічною інтеграцією, розвиткові світового господарства притаманні й економічні закони .

Міжнародний поділ праці мжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, на мою думку, грунтується на спеціалізації цілих сфер суспільного виробництва, частковий – на предметній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Розвиток часткового поділу праці відбувається