1)Товар і його властивості.

2)Поняття ринку, умови виникнення та його характерні риси. Структури ринку.

3)Конкуренція, її суть і функції в ринковій економіці

1)Товар – це продукт, призначений для продажу. Він повинен мати властивість задовольняти певні потреби тих, хто його купує. Причому характер потреб, незалежно від того, чи буде споживання даного продукту праці приносити людині реальну користь (як їжа, одяг і т. д.), чи шкодити (як тютюн, горілка, наркотики), значення не має.

Товар має дві властивості (рис. 1):–

здатність задовольняти певну потребу людини (споживна вартість);–

придатність для обміну на інший товар (мінова вартість).

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається споживаною вартістю.

Товари, як споживчі вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби у їжі, другі – у одязі; треті – у засобах пересуваннях, четверті у послугах культурного призначення. За способом споживання або використання споживні вартості поділяються на три основні види: предмети споживання, засоби виробництва і послуги.

Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо, як життєві, матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг і т. д.).

Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі, споруди, машини, обладнання, сировина, матеріали і т. д.).

Послуги – це своєрідна споживна властивість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними, неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.

Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.

Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.

При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.

Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

2) З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де

здійснюється купівля або продаж товарів. Ринок – поняття більш широке і

містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються

продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на

яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові

біржі. На товарних біржах, де пропонуютья товари (зерно, цукор, цемент) за

стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у

конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні

зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші

відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних

товарів утворюють ринок.

Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад

як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило

товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного

поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних

господарюючих суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого

продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному

розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість

товарів, покупців і продавців, а з іншого – розвиваються засоби зв’язку,

акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для цього не потрібний безпосередній

контакт суб’єктів