конкретних завдань фінансового аналізу застосовується ряд спеціальних методів і методичних прийомів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства.
До економіко-логічних прийомів належать прийоми порівнян-ня, деталізація, групування середніх та відносних величин, балан-совий прийом, горизонтальний (у часі) та вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, абсолютних і відносних різниць, факторний аналіз, розрахунки пайової участі.
До економіко-математичних прийомів, які найчастіше вико-ристовують у процесі фінансового аналізу, можна віднести інте-гральний, графічний та кореляційно-регресійні прийоми.
Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порів-няння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду. Для того щоб на основі результатів порів-няння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпе-чити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників пов'язана із
відповідністю календарних строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів.
Для того щоб величини, які порівнюються, були зіставні та якісно однорідні, потрібно забезпечити:
- порівнянність календарних періодів часу при вивченні дина-міки показників (за кількістю днів, місяців);
- єдність оцінки (нейтралізація цінового чинника);
- єдність кількісних і структурних чинників (для цього порів-нювальні якісні показники, наприклад собівартість, переводять на однакову (фактичну) кількість і структуру).
Обов'язковою умовою зіставлення порівнювальних показни-ків є єдність методики їх розрахунків, оскільки бувають випадки, коли показники плануються за однією методикою, а для їх фак-тичного визначення застосовується інша методика.
Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкри-ти зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих оди-ниць на ці середні.
Прийом середніх величин краще відображують суть процесу, що відбувся, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовують при проведенні аналізу, особливо при ви-вченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залиш-ки запасів продукції тощо. Використовують середньоарифметич-ні та середньохронологічні зважені.
Прийом відносних величин (відсотки, коефіцієнти, індекси) да-ють змогу глибше зрозуміти суть і характер відхилення від базового показника. Відносні величини особливо необхідні для вивчення ди-наміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження показника розраховують відносно єдиної бази, прийнятої за вихід-ну, або відносно ковзаючої бази, тобто до попереднього показника.
Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кож-ної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього пе-ріоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В осно-ву цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зрос-тання балансових статей чи звіту про фінансові результати під-приємства.
Найбільш типовими формами горизонтального аналізу є:
порівняння фінансових показників звітного і минулого періоду;
порівняння фінансових показників звітного періоду з показ-никами за планом;
порівняння фінансових показників за низку минулих періодів. Метою такого аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.
Вертикальний (структурний) аналіз спрямований на визначен-ня структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Вертикальний аналіз подає фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризу-ють структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'яз-ковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зру-шення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.
Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурно-го) аналізу:
вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та не- оборотних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх лік-відності, склад інвестиційного портфеля тощо;
вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає ви-значення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов'язань тощо;
вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У проце-сі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окре-мими складовими.
Для оцінки рядів динаміки використовують наступні показники:
абсолютний приріст;
темпи росту;
темпи приросту.
Абсолютний приріст Ду відображає абсолютну швидкість зміни рівнів ряду за певний інтервал часу:
Дуланц = уі – уі-1, (2.9)
де уі – значення показника в і-му періоді;
уі-1 – значення показника в попередньому періоді.
Дубазсн = уі – у0, (2.10)
де у0 – значення показника в початковому періоді.
Інтенсивні зміни рівнів ряду оцінюється відносною величиною темпи росту, який являє собою кратне відношення рівнів ряду у вигляді коефіцієнта або відсотка.
(2.11)
(2.12)
Темпи приросту:
(2.13)
(2.14)
Трендовий аналіз спрямований на порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від ви-падкових впливів окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а отже ведеться перспективний, прогнозний аналіз.
Прийом послідовного вилучення чинників (ланцюгових підста-новок)
застосовують для розрахунків величини впливу окремих чинників у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінан-сового показника. Цей метод використовують у тих випадках, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі фун-кціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок по-лягає в тому, що, послідовно змінюючи кожен звітний показник ба-зисним, усі інші показники розглядаються як незмінні. Така зміна дає змогу визначити ступінь впливу чинника на сукупний фінансо-вий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількос-ті чинників, що впливають на сукупний фінансовий показник. Роз-рахунки починають з початкової бази, коли всі чинники дорів-нюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків на одиницю більше від кількості визначаючих чинників. Ступінь впли-ву кожного чинника встановлюють послідовним відніманням: з другого розрахунку