бюрократизація процедур розробки та реалізації стратегій
Школа позиціювання | 1980-ті роки | Процес
формування стратегії як
аналітич-ний
процес* | Орієнтація на переважно кількісні оцінки, розрахунки «ринкових показни-ків»; * орієнтація на шаблонне поводження, визначене стандартними виснов-ками щодо реалізації ринкових стратегій
1
Школа
під-приємництва |
2
1990-ті роки |
3
Процес формування стратегії як процес пе-редбачення |
4*
Зведення стратегії до процесу впровадження поглядів (інтуїції) людини-підприємця; * істотний вплив особистих якостей підприємця на зміст стратегії; * нехтування формальними процедурами розробки та реалізації стратегій
Когні-тивна школа | Те саме | Процес формування стратегії як менталь-ний процес* | Домінування індивідуального підходу над колективним; ¦ деякий розрив між процесом розробки (усвідомлення, розуміння) та виконання стратегій; * надвисоке значення факторів, що впливають на процес мислення; * залежність змісту стратегій від особистих якостей розробників
Школа навчан-ня— | « — | Процес формування стратегії як процес роз-витку* | Акцент на децентралізоване самонавчання кожного організаційного елемента системи; * провідна ідея: стратегії виникають як результат самонавчання, тому формальні процедури розробки стратегій не потрібні; * стратегічний «дрейф» за подіями; * можливості не отримати стратегії, взагалі або отримати необгрунтовані стратегії; * великі витрати часу, грошей за сумнівних результатів
Школа влади— | « — | Процес формування стратегії як процес ведення переговорів | * Розробка стратегії не обмежується використанням влади у процесі ведення переговорів; * надвисока роль альянсів, на які орієнтуються вищі рівні управлінської ієрархії; * можливість блокування стратегічних змін окремими зацікавленими групами; * намагання всі (навіть взаємовиключні) ідеї стратегічного розвитку ура-хувати у стратегії, неможливість досягти критеріїв ефективності
Школа культури— | « — | Процес формування стратегії як колектив-ний процес* | Концептуальна невизначеність, декларативність; * домінування ідей підтримки «статус-кво», спрямованість на інтереси пер-соналу, визнання опору змінам як свого невід'ємного права; * будь-яка стратегічна перевага тлумачиться як організаційна унікальність; * специфічне використання «теорії ресурсної бази»
Школа зовніш-нього середо-вища— | « — | Процес формування стратегії як реактивний процес* | Імператив зовнішнього середовища під час розробки стратегій; * нехтування інтересів підприємства як організаційної цілісності; ¦ домінування абстрактних, розпливчастих стратегій; * можливості запізнення з реакціями в разі використання складних ме-тодів аналізу та прогнозування розвитку середовища
1
Школа конфі-гурації | 2
1990-ті роки | 3
Процес формування стратегії як процес трансформації | 4*
Орієнтація на ідеальні типи організацій та їх складових без урахування специфічних особливостей підприємств та їх оточення; * переважний тип вибору стратегій: «або-або»; * нехтування складними взаємозв'язками організацій між собою та ото-ченням; * затеоретизованість моделей розвитку
Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтеграль-ний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встано-влювати цілі розвитку, порівнювати їх з наяв-ними можливостями підприєм-ства та приводити їх у відповідність з останніми, розробляючи та реалізовуючи систему стратегій.
Концепція стратегічного управління, яку покладено в основу стратегічного мислення, має такі характерні особливості [29]:
Базується на певному поєднанні теорій менеджменту сто-совно діяльності підприємства (зокрема на системному та ситу-аційному аналізі, цільовому та інноваційному підходах до управ-ління тощо); підприємство при цьому розглядається як відкрита соціально-економічна та матеріально-речовинна система. Вико-ристання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів — розвитку підприємства в довго-строковій перспективі.
Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємст-во. Завдяки цьому вдається створювати адекватні наявним умо-вам системи стратегічного управління, що відрізнятимуться одна
від одної залежно від особливостей підприємства та характерис-тик зовнішнього середовища.
Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз
стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дають змогу ви-значити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві за-вдяки зменшенню невизначеності ситуації.
Допомагає прогнозувати наслідки рішень, що приймаються,
впливаючи на ситуацію відповідним розподілом ресурсів, вста-новленням ефективних зв'язків та формуванням стратегічної по-ведінки персоналу.
Передбачає застосування певних інструментів і методів
розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «страте-гічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, страте-гічного планування та контролю тощо).
Створює передумови для створення такої системи управ-ління, яка дає змогу функціонувати організації у стратегічному
режимі, що, у свою чергу, забезпечує її існування в довгостроко-вій перспективі.
Наведені характеристики не вичерпують сутності концепції стратегічного управління, але дають змогу визначити найбільш істотні її складові, що й будуть розглянуті далі.
Існує багато описів послідовності виконання окремих етапів стратегічного управління (деякі досить детальні, інші — дуже узагальнені), однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяль-ності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сфор-мулювати цілі та стратегії їх досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, — погоджуються всі. На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, відокремлених один від одного етапів: порушується послідов-ність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостері-гається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів установлення цілей та визначення стратегій їх досягнення).
Проте, стратегічне управ-ління, що являє собою комплексний інноваційний процес, не мо-же відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприєм-стві: кризові ситуації, конфлікти або, навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатися як робота винятково менеджерів вищого рівня управління.
З огляду на необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства стратегічне управління перетворюється на процес безперервний та динамічний, а отже, одноразовий аналіз і діагнос-тика не можуть бути основою такого процесу, оскільки нада-ють обмежену певним відтинком часу інформацію.
Стратегічне управління — багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес,