Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Оскільки усі фінансові інвестиції (цінні папери) розрізняються за рівнем прибутковості і ризику, їхні можливі сполучення в портфелі змінюють ці характеристики, а у випадку оптимального їхнього сполучення можна домогтися значного зниження ризику інвестиційного портфеля. Широко відомий принцип диверсифікованості при формуванні портфеля цінних паперів, відповідно до якого збільшення числа типів цінних паперів, що включаються в портфель, приводить до зниження ризику даного портфеля.

Зміна курсів акцій на ринку відбувається не ізольовано один від одного, а охоплює весь ринок у цілому. Ризик портфеля багато в чому залежить від того, як цінні папери, що входять до складу портфеля, одночасно знижуються або підвищуються за курсом, тобто від кореляції (взаємозв'язку) між змінами курсів окремих цінних паперів. При сильній кореляції між окремими курсами (якщо всі акції одночасно знижуються або підвищуються) ризик за рахунок вкладень у різні цінні папери не можна ні зменшити, ні збільшити. Якщо ж курси акцій абсолютно не корелюють між собою, то в ідеалі, ризик можна було б виключити цілком.

Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікова-ність портфеля, тобто вкладення коштів у проекти і цінні папери з різними рівнями надійності і прибутковості. Ризик знижується, коли вкладені кошти розподіляються між безліччю різних видів вкладень. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одному елементу портфеля будуть компенсуватися більш високими доходами по іншому. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель різних елементів, прямо не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина – від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля.

Інвестиції банку в цінні папери з метою їх оцінки та відображення в бухгалтерському обліку класифікуються таким чином:

1). операції з цінними паперами в торговому портфелі – враховуються боргові цінні папери та акції, придбані банком для перепродажу та з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни. Сюди відносять тільки високоліквідні цінні папери. У разі зміни наміру та спроможності банку утримувати боргові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни такі цінні папери можуть бути переведені до портфеля цінних паперів на продаж;

2). портфель цінних паперів на продаж – враховуються боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення; цінні папери, які банк готовий продати у зв’язку із зміною ринкових процентних ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; акції та боргові цінні папери, за якими не можливо достовірно визначити справедливу вартість. Цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі;

3). портфель до погашення - враховуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна визначити, також з фіксованим терміном погашення. Боргові цінні папери відносять до портфеля до погашення, якщо банк має намір та спроможний утримувати їх до терміну погашення з метою отримання процентного доходу банк постійно на дату балансу оцінює свій намір та спроможність утримувати цінні папери до погашення. Переведення цінних паперів у портфель на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувати цінні папери до терміну погашення.

4). портфель інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання. Фінансові інвестиції переводяться до портфеля на продаж, якщо асоційовані або дочірні компанії здійснюють діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти банку-інвестору протягом періоду , що перевищує 12 місяців. [Міщенко, с.390].

Цінні папери обліковуються за позабалансовими рахунками. Облік фінансових інвестицій та їх оцінка здійснюються за кожною інвестицією в розрізі емітентів. Придбані цінні папери оцінюються та відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю.

Собівартість цінного папера – це ціна придбання, включаючи комісійні винагороди, мито, податки, збори. Комісійні витрати, пов’язані з придбанням боргових цінних паперів, збільшують (зменшують) суми премії (дисконту) на дату їх придбання.

Дисконт – це різниця між вартістю погашення цінних паперів та їх собівартість без врахування нарахованих на час придбання процентів, якщо собівартість нижча собівартості погашення. Премія – це перевищення собівартості цінних паперів над вартістю їх погашення без врахування нарахованих на час придбання процентів [Міщенко, с. 393].

Інвестиції відіграють важливу роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства, які в найбільшій мірі задовольняють попит на ті або інші товари та послуги.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

До кола суб’єктів інвестиційної діяльності відносяться громадяни та юридичні особи України та іноземних