наявність фактів значних змін стану кредитоспроможності (погіршення) емітента, що підтверджується певними документами;

реорганізація банку (шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення);

застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій банків у певні види цінних паперів;

погіршення нормативів платоспроможності і достатності капіталу, ліквідності, інвестування, яке пов'язане з операціями з цінними паперами у зв'язку із змінами нормативних вимог Національного банку України та викликає потребу скорочення суми активів банку;

зміна інвестиційної політики банку.

Спроможність банку дотримуватися свого первісного наміру щодо групи цінних паперів передбачає наявність у банку реальної можливості виконувати свій намір. На спроможність банку впливають такі фактори, як наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку цінних паперів тощо. При класифікації груп цінних паперів спроможність банку має виступати основним фактором, тобто в разі наявності в банківській установі наміру щодо цінного папера, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру цінний папір має класифікуватися на підставі спроможності банку. За наявності в банку наміру утримувати певну групу цінних паперів до настання строку погашення, але за відсутності спроможності щодо цього (відсутність достатньої кількості ліквідних коштів для здійснення поточних операцій, недотримання показника достатності капіталу внаслідок наявності занадто великої суми ризикових активів тощо) така група має відноситися до портфеля цінних паперів на продаж

Портфель банку на інвестиції має включати ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою їх утримання до настання строку їх погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отримання дивідендного або процентного доходу, а також для використання інших прав, що витікають із володіння цінними паперами.

Банк зобов'язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку. Державні цінні папери вважаються такими, що не мають ризику погіршення фінансового стану емітента, проте можуть знецінюватися внаслідок зміни ринкової норми дохідності і тому банк має право створювати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цих цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю. При цьому для достовірного відображення в балансі реальної вартості всіх активних операцій банк зобов'язаний здійснювати оцінку ризику, що пов'язаний з проведенням операцій з державними цінними паперами, відповідно до цього Положення. У разі віднесення цих цінних паперів до портфеля на інвестиції і відсутності активного ринку щодо них банк здійснює визначення їх ринкової вартості за відповідним розрахунком без урахування фактора ризику емітента.

Що стосується нормативно-правової бази управління інвестиційним портфелем комерційного банку, то ми можемо відзначити, що основною метою законодавчого регулювання діяльності банку з інвестиційними цінними паперами є визначення основних прав то обов’язків суб’єктів інвестиційної діяльності, стимулювання або зниження інвестиційної діяльності за допомогою інструментів органів управління, забезпечення стабільності фінансового стану банку, яке досягається за рахунок створення резервів на відшкодування можливих збитків банків від операцій з інвестиційними цінними паперами. Тому для уникнення негативних результатів від інвестиційної діяльності, необхідно вибрати найбільш ефективне управління інвестиційною діяльністю.

1.3. Теоретичні підходи до управління інвестиційним портфелем банківської установи

Процес управління є складовим елементом забезпечення ефективності інвестування. Добре організоване управління інвестиційним процесом банку забезпечує адаптацію проекту до конкретних умов, в яки він реалізується, і головне, до їх постійних змін, забезпечує поточну конкурентоспроможність інвестиційного процесу. Механізми управління надають процесу інвестування гнучкості і стійкості до несприятливих умов у зовнішньому середовищі, а всі внутрішні чинники проекту є наслідками помилок саме в управлінні інвестиційною діяльністю.

У загальному вигляді процес управління проектом передбачає наявність типових процедур:

планування – як процес розробки послідовності майбутніх дій для досягнення проміжних і кінцевих цілей;

організація – як процес розподілу робіт, відповідальності і ресурсів для реалізації проекту;

контроль – як процес порівняння планових параметрів робіт із фактичними і прийняття коригуючи рішень.

Будь-яка банківська установа незалежно від того, якої мети вона хоче досягти на ринку цінних паперів та якого типу управління портфелем дотримується (активне чи пасивне), для формування портфеля вона повинна вибирати цінні папери. І снує два професійних підходи до їх вибору: фундаментальний та технічний аналіз.

Фундаментальний аналіз – це аналіз чинників, які впливають на вартість цінного папера. Він призначений відповісти на питання, який папір потрібно купувати або продавати. А технічний аналіз – коли це потрібно робити.

В основі технічного аналізу лежить теоретичне припущення про те, що всі зовнішні сили, які впливають на ринок, у підсумку проявляються у двох показниках – обсягах торгівлі та рівні цін фінансових активів. Тому аналітик, який займається технічним аналізом, не бере до уваги вплив зовнішніх сил на ринок, а вивчає динаміку його показників. Друга теоретична передумова полягає в тому, що колишній стан ринку періодично повторюється. У зв’язку з цим завдання інвестора полягає в тому, щоб на основі вивчення колишньої динаміки ринку визначити, якою вона буде в наступний момент.

Управління інвестиційним портфелем банку включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом, планування, аналіз і регулювання складу портфеля. Крім того, управління будь-яким портфелем містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. У загальному виді структура управління інвестиційним портфелем показана на рисунку 1.2.

Рис. 1.2.