Менеджер, що займається активним управлінням, повинний зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбутися від низькодоходних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрату ним інвестиційних властивостей, а отже, необхідно зіставляти вартість, прибутковість, ризик і інші інвестиційні характеристики «нового» портфеля (тобто враховувати знов придбані цінні папери і продавані низькодоходні) з аналогічними характеристиками наявного «старого» портфеля. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, тому що він пов'язаний з інформаційною, аналітичною експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Це під силу лише великим банкам або фінансовим компаніям, які мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання максимального доходу від професійної роботи на ринку. При цьому не можна не враховувати витрати на зміну складу портфеля, що деякою мірою залежать від форми обміну або так званого «свопінгу».

Пасивне управління припускає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами гарної якості. Тривалість існування портфеля припускає стабільність процесів на фондовому ринку. В умовах інфляції, а, отже, існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід представляється малоефективним. По-перше, пасивне управління ефективне лише у відношенні до портфеля, що складається з низькоризикованих цінних паперів, а їх на вітчизняному ринку небагато. По-друге, цінні папери повинні бути довгостроковими для того, щоб портфель існував у незмінному стані тривалий час. Це дозволить реалізувати основну перевагу пасивного управління — низький рівень накладних витрат. Відзначимо, що на основі моніторингу здійснюється добір цінних паперів у портфель з гарантованою прибутковістю і мінімальним ризиком. Сигналом до зміни сформованого портфеля служать не ринкові зміни, як у випадку активного управління, а падіння прибутковості портфеля нижче мінімальної. Таким чином, прибутковість є тим індикатором, що змушує змінювати портфель.

Не можна стверджувати, що тільки кон'юнктура фондового ринку визначає спосіб управління портфелем. Вибір тактики управління залежить і від типу портфеля. Скажімо, важко очікувати значного виграшу, якщо до портфелю агресивного росту застосувати тактику «пасивного» управління. Навряд чи будуть виправдані витрати на активне управління, орієнтоване, наприклад, на портфель з регулярним доходом. Вибір тактики управління залежить також від здатності інвестора вибирати цінні папери і прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не має достатніх навичок у виборі цінних паперів або часу здійснення операції, то йому варто створити диверсифікований портфель і тримати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор впевнений, що він може добре прогнозувати стан ринку, йому можна змінювати склад портфелю в залежності від ринкових змін і обраного їм виду управління. Наприклад, пасивний метод управління можливий для портфеля облігацій державної ощадної позики, по яких можливий розрахунок прибутковості, і коливання ринкових цін з позиції окремого інвестора представляються малопривабливим.

Як «активна», так і «пасивна» моделі управління можуть бути здійснені або на основі доручення клієнта і за його рахунок, або на основі договору. Активне управління припускає високі витрати спеціалізованої фінансової установи, що бере на себе всі питання по купівлі-продажу і структурній побудові портфеля цінних паперів клієнта. Формуючи й оптимізуючи портфель з наявних у його розпорядженні коштів інвестора, керуючий здійснює операції з фондовими цінностями, керуючись своїм знанням ринку, обраної стратегії і т.д. Прибуток буде в значній мірі залежати від інвестиційного мистецтва менеджера, а отже, комісійна винагорода буде визначатися відсотком від отриманого прибутку. Даний вид послуг називається «Investment portfolio management treaty» або договором про управління портфелем цінних паперів. Пасивна модель управління зазвичай має на меті передачу коштів спеціалізованій установі, що займається портфельними інвестиціями з метою вкладення цих коштів від імені і з доручення їхнього власника в різні фондові інструменти з метою отримання прибутку. За проведення операцій стягується комісійна винагорода. У закордонній практиці операції такого роду звуться «Private banking» або довірчі банківські операції.

Підводячи підсумки проведеного аналізу механізмів управління інвестиційним портфелем комерційного банку ми можемо зазначити, що управління інвестиційним портфелем включає планування, аналіз і регулювання складу портфеля і містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. Методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення та диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього.

На нашу думку, якщо ринкові зміни роблять портфель неадекватним його інвестиційним цілям, то його потрібно змінювати – незалежно від того, який тип управління використовується. Нашу думку підтверджує той факт,що незважаючи на швидке зростання активів, які управляються пасивними менеджерами, багато великих банків обрали середину, користуючись послугами як пасивних, так і активних менеджерів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ВАТ “РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ”

2.1. Загальна характеристика діяльності ВАТ “РайффайзенБанк

Аваль”

Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» зареєстровано 27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року