Стан та використання оборотних коштів підприємства
Власні оборотні кошти підприємства
Оборотні кошти — це сукупність коштів підприєм-ства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх неперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують непе-рервність виробництва та реалізації продукції.
Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй на-туральній формі і в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготов-лення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного по-новлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки неперервному кругообігу коштів підприємства.
У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послі-довно три стадії: грошову, виробничу і товарну.
Грошова стадія кругообігу коштів є підготовчою і відбувається у сфері обігу, де гроші перетворюються у виробничі запаси.
Виробнича стадія являє собою безпосередній процес виробництва, який закінчується випуском готової про-дукції.
На товарній стадії кругообігу авансовані оборотні кошти висту-пають у вигляді товарної продукції. Одна частина виручки від реалі-зації надходить на відшкодування авансованих оборотних коштів, а інша становить нагромадження, яке використовується підприємством відпо-відно до його планів.
Грошова форма, якої набувають оборотні кошти на третій стадії свого кругообігу, одночасно стає і початковою стадією обороту коштів.
Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Г-ВЗ...НВ...ГП-Г,
де Г — кошти, які авансуються підприємством;
ВЗ — виробничі запаси;
НВ — незавершене виробництво, що являє собою виробничу стадію;
ГП — готова продукція;
Г' — кошти, отримані в результаті реалізації продукції, які вклю-чають авансовані витрати та прибуток підприємства.
Крапки (...) означають, що обіг коштів перервано, але процес їх кругообігу продовжується у сфері виробництва.
Оборотні кошти перебувають одночасно на всіх стадіях кругообігу, що забезпечує його неперервність та безперебійну роботу підприємства
Склад оборотних коштів наведено у схемі (рис.3 .1).
Рис.3.1.Елементарний склад оборотних коштів підприємства
Співвідношення між зазначеними групами оборотних коштів у загальній їх вартості характеризує структуру оборотних коштів. Ця структура тим прогресивніша, чим більша частина оборотних коштів зайнята у сфері виробництва. Перебування цих коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення.
За останні роки на промислових підприємствах України склалась така структура оборотних коштів: у сфері виробництва частка оборот-них коштів становить близько 70% (у тому числі на виробничі запаси припадає близько 50%, на незавершене виробництво — 20%), а у сфері обігу — близько 30% (із них близько 17% — готова продукція на складах).
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на власні та позичені.
Власні оборотні кошти — це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ре-сурсів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних обо-ротних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так зва-них прирівняних до них коштів, які, по суті, є частиною власних, авансо-ваних на оплату праці, але тимчасово вільних (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних оборотні кошти називають стійкими пасивами.
Позичені оборотні кошти — кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви. Кредиторська заборгованість означає використання коштів, які не належать підприємству (заборгованість по акцептованих та інших розрахункових документах, строк сплати яких не настав; заборго-ваність за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за пла-тежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кре-дитами тощо).
Ефективно функціонує те підприємство, яке при мінімальних ви-тратах досягає максимального результату. Мінімізація витрат на підприємстві вимагає оптимізації структури джерел формування обо-ротних коштів, тобто розумне поєднання власних та позичених коштів.
Залежно від способу визначення потреби - оборотні кошти поді-ляються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незаверше-не виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової продукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.
Нормування оборотних коштів
Процес визначення економічно обґрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називаєть-ся нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборот-них коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.
Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товар-но-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).
Норматив оборотних коштів — це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.
Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нор-мативи — щорічно (за певних умов — щоквартально).
Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції; вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та у сфері обігу, умов матеріально-технічного забез-печення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).
Існують три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: ана-літичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку.
Аналітичний метод (дослідно-статистичний) передбачає здійс-нення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків.
Сутність коефіцієнтного методу полягає в уточненні діючих нор-мативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступ-ному періоді.
Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого