нього 1977 та 1990. Основний упор цей закон робить на наказуючу та контрольну політику. Федеральний уряд встановлює національні стандарти концентрації кожного забрудника навколо джерела, яку забороняється перевищувати. Окремі штати мали розробити програми з приводу того, як змусити виробників відповідати цим стандартам. Кожен штат розробив програми базовані на наказах та контролі, які невиправдовно збільшували ціну відповідання стандартам.
Наприклад, початкове законодавство контролювало забруднення повітря методом “від-димаря-до-димаря” (smokestack-by-smokestack fashion). Тобто, фірма, яка могла зменшити свої розходи шляхом перенесення виробництво на інший об'єкт не могла того зробити, якщо забруднення на цьому об'єкті збільшувалось, навіть якщо загальне забруднення від всіх об'єктів компанії залишалось на тому самому рівні або зменшувалось. Іншими словами, це законодавство не дозволяло фірмам робити пристосування, що мінімізували б ціну виробництва всередені компанії між об'єктами.
Щоб поправити ситуацію, було розроблено модифікацію законодавства, так звані “бульбашки забруднення” (pollution bubbles). В концепт “бульбашок” було закладено те, що забруднення кожної фірми розглядалося так ніби воно йшло в величезну бульбашку, а потім виходило з одного уявного отвору, який і розглядався як забруднення цієї фірми. Тільки цей уявний димарь регулювався і фірма могла робити будь-які пристосування на вході цієї “бульбашки”, розподіляючи забруднення між різними входами, до тих пір, поки забруднення на виході залишалося в межах стандартів. Ці техніки наказу та контролю таож не були достатньо ефективними, так як більшість урбанізованих місцевостей не відповідало стандартам по одному чи декількох критичних забрудників.
Досвід Південної Каліфорнії показав, що технології наказу та контролю є досить важкі для виконання. Південна Каліфорнія, зокрема через велику кількість атотранспорту, не могла знайти шлях для того, щоб досягти виконання стандартів, окрім того, щоб зробити ліміти для нових джерел забруднення досить жорсткими. Згодом, справа дійшла до того, що цей район був повністю закрито для нових джерел забруднення. Це законодавство означало, що в цьому районі більше не міг відбуватись ріст промисловості, яке ставило економічне майбутнє регіону під загрозу стагнації. Щоб вирішити цю проблему було розроблено поправку до САА, яка дозволяла відкриття нових джерел забруднення, але за тієї умови, що вже існуючі джерела забруднення мають скоротити свої забруднення таким чином, щоб загальна кількість, на яку вони скоротили свої забруднення була не менше 150 відсотків від кількості забруднення від нового джерела.
Ця система подібна до системи дозволів на певну дозу викидів, але не настільки ефекивтивна, оскільки вона не дозволяє того, щоб фірми заключали угоди між собою з приводу купівлі-продажу дозволів. Цей факт є дуже важливим через те, що угоди між фірмами-забрудниками дозволяють знизити вартість досягнення стандартів забруднення. Південна Каліфорнія зіткнулася з прблемами, використовуючи технології наказу і контролю, та використовує зараз систему дозволів на забруднення як для стаціонарних так і для мобільних джерел забруднення. Інші регіони Сполучених Штатів, наприклад район міста Чікаго, приймаючи до уваги економічні переваги, також використовують систему дозволів на забруднення.
3. Атомна енергетика як вирішення проблеми забруднення повітря
Атомна енергетика була підставою для великих дебатів з того часу, як вперше була застосована в Другій Світовій Війні як зброя. Використання атомної енергії було прерогативою уряду через велику імовірність аварій, а також неабияке значення по відношенню до національної безпеки.
Мирне використання атомної енергетики було ініційоване урядом з метою технологічного прогресу в цій галузі для подальшого використання цих технологій на атомних підводних човнах збройних сил. Також уряд відчував, що атомна енергетика здатна вирішити енергетичну проблему країни, хоча й виявилось, що перша генерація атомних електростанцій буде більш дорога, ніж старі методи виробництва енергії.
Одним з найгостріших питань, що постали перед урядом, було питання щодо економічного впливу екологічних проблем, що можуть бути викликані аврією на станції. Врешті, Конгрес видав акт Прайс-Андерсона, який встановлював, що 20% шкоди буде компенсуватися самою АЕС, а 80% - федеральним урядом. Також було обмежено суму, що сплачувалась кожним боком у разі аварії. Критики атомної енергетики погоджувались щодо того, що це законодавство не є соціально оптимальним, через те, що розмір шкоди навколишньому середовищу іноді не можна точно визначити.
Існує ще велика кількість причин різноісті між приватною та соціальною вартістю атомної енергії. Табл.3 перераховує деякі складові вартості атомної енергетики та міра того, як цю вартість інкорпоровано у ціну.
Розвиток атомної енергетики розпочався під час війни, коли фізики й інжинери керували процесом досліджень так званого Манхетенського проекту. Науковий менеджмент продовжився і під час програм розвитку мирного використання атомної енергії. Врешті, відчулося, що ризик може бути знижено за допомогою інжинерних систем, які мають зменшити шанси аварії.
Маркус вказує на те, що концентруючись занадто на технічному факторі, ми забуваємо про людський фактор. Недовчені, стомлені, інтоксиковані або робітники під впливом стресу можуть робити помилки, доглядаючи та налагоджуючи системи. Трі Майлз Айлендська аварія – зразок того, як помилка робітника може призвести до аварії системи. Маркус наголошує на тому, що донедавна на людський фактор зовсім не зважалося навіть у законодавстві.
Таблиця 3. Компоненти соціальної вартості атомної енергії.
Вартість | Міра інкорпорованості у ціну
Вартість будування і функціонування | Електрику оцініють на підставі середньої вартості, таким чином, ви???П?????????????????????????????????????????????????????????П???????????П?????Є????????????Є???????????????????????Ъ?????????????????????????Ъ?????????????????????????????????????????????П?????????????????????????????????????????????????????????????????????????П????????????Є??????????????????????????????????????????????????????П???????????Є???????????Ъ?????????????????????????????????????????????????????П??????????????????????????????????????????????????П??????????????????Є?????????????????????????????П???????????????Є??????????????ѕ??????ќ???????ќ?????????????????Б?????????????????g???????????g??????????????????????????П??????????????????????????????П???????????????????П???????????П?????????????????ш??????????????????ш??????????????????›??????????????????›??????????????Т????????????????????????????????????????????????????Ќ?????????ќ??????ЌМ?џ?????????W????????????????????????????????????????u???????????????????????????????????W?????W?????????U????????????ќ???U?????????????љ??????????????????U????????????????????????????????????ќ???????????ќ????????????????????t??????????????????Ќ????T????????????????W????????????????W???????????????????????????????????????????????????????????????????????????????Щ??????????????????ќ??????????????????????t????????????????????u??????????????????????????????????Щ??????????????????Щ???????????Щ??????????ќ???????????Щ??????T??????????????Ќ?????????????ы????????????К??????????????М????????????ќ????ЩМ????х критичних забруднювачів повітря). Якщо нові електростанції буде розроблено у майбутньому, вони, найбільш імовірно, будуть використовувати так звані “системи пасивного захисту”. Системи пасивного захисту розраховують більш на фізичні закони, аніж на механічні системи або людське судження для того, щоб реактор не перегрівся або реакція не досягла
