зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу; –

всебічний і гармонійний людський розвиток; –

поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи; –

зменшення регіональних дисбалансів.

Основною метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

Основними цілями середньострокової фінансової політики на сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України):

розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;

2посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;

збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;

оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.

Фінансова політика — це частина економічної політики. Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалiзацiї тої чи іншої державної програми вiдповiдними фінансовими ресурсами. Фінансова політика, як інструмент впливу держави на функціонування фінансової системи складається: з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики, а також виділяють і міжнародну фінансову політику. Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види: політика стабілізації; політика економічного зростання; політика стримування ділової активності. І тому фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності — в економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах тощо. Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин. І тому фінансова політика держави реалізується у двох напрямах: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Через фінансову політику виконуються такі функції державної політики, як створення умов для розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту, підтримка соціальних програм (освіти, охорони здоров'я, наукових досліджень тощо), оборони. Основними принципами фінансової політики є ? постійне сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення; мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій; вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни.

Фінансова політика є складовою економічної політики України і тому для більш ефективного впровадження її в життя потрібно звертати увагу і на зарубіжний досвід реалізації фінансової політики, що ми і розглянемо в четвертому розділі. За останні роки багато країн продемонстрували приклади успішного здійснення стабілізуючої фінансової політики: Швеція, Фінляндія, Норвегія, Данія, Ізраїль, Мексика, Польща, Естонія та інші.

Нині в Україні основне завдання фінансової політики полягає у відновленні кредитоспроможності держави. Кредитоспроможному уряду, як правило, неважко знайти кредиторів, крім того, він може також продати свої боргові зобов'язання як на внутрішньому ринку (населенню, банкам, підприємствам), так і на міжнародному ринку капіталу.

4 Проблеми та шляхи розвитку фінансової стабільності у державі

Протягом останніх десяти років в економіці України спостерігалися кризові явища, що виникли внаслідок переходу до принципово нових методів господарювання. Перехід до ринкової економіки позначився значним погіршенням макроекономічних показників, неможливістю регулювати та впливати ефективно на економічні процеси з боку уряду. Кризові процеси на теренах України, перш за все, породжені технологічною, виробничою та ринковою відсталістю економіки даної країни. З самого початку не було вжито радикальних заходів задля стрімкого переходу до нових форм власності та господарювання, розвитку конкуренції, як основної рушійної сили ринку товарів та послуг, модернізації виробництва, утримання фінансової, технологічної та трудової дисципліни за різкої зміни обставин. Фактично збереження старих методів та принципів упправління за принципово нової економічно-соціальноі ситуації згубно вплинуло на процес модернізації економіки України. Був не лише втрачений час для реформаторських дій, але й відбулося значне погіршення стану економіки. Тому тепер проблематичним є не лише покращення економічних показників докризового періоду, а й просто повернення до рівня 1989-1990 рр. Актуальною задачею уряду стало не економічне зростання, а уповільнення темпів погіршення економічних показників. Протягом цього періоду всі спроби стабілізувати ситуацію здійснювалися штучними методами без урахування законів функціонування ринку, в той час, коли це давало лише короткострокові позитивні ефекти і лише створювало ілюзію стабілізації. З плиним часу ставали очевидними справжні засоби досягненн стабільності і криза, підсилена політичною нестабільністю, набувала нових обертів.

Практично по всіх визначених світовою практикою порогових значеннях показників економічної безпеки Україна пересягла небезпечну межу. Показник падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) відносно базового періоду (1990 р.) перевищує максимальне порогове значення у 2001 р. і становить 12,9%. Падіння обсягів виробництва має сталу тенденцію коливання біля критичної межі, низьке його фізичне зростання до базового періоду. Деформація галузевої структури виробництва характеризується зменшенням обсягу продукції галузей, які визначають ступінь науково-технічного та соціально-економічного розвитку країни. Виробництво продукції машинобудування та металообробки зменшилось у 2 рази, легкої – у 8, харчової – у 1,2. У промисловості значно збільшилась питома вага чорної та кольорової металургії (у 2 рази), паливної (у 1,5), електроенергетики (у 5). Це обумовлює формування експортно-сировинної моделі економіки України і низький рівень її соціальної орієнтації. Загрозливою є стійка тенденція до зростання зовнішнього боргу України. Він зріс за 1993-2005 рр. у 22 разів і становив у 2005 р. на одного жителя України 200,95 дол. США.

Низький рівень економічної безпеки обумовлено неефективністю державного управління, його недостатньою