Валовий національний продукт і суспільний добробут

У розвинених країнах для відобра-ження процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продук-ту була створена система національних рахунків (СНР).

Різні показники, які входять в СНР, дають змогу визначити обсяг виробницт-ва в конкретний момент і виявити фак-тори, які впливають на функціонування економіки. Тобто СНР виконує для еко-номіки ті самі функції, що й бухгалтерсь-кий облік для окремого підприємства.

Найкращим індикатором здоров'я економіки є валовий національний про-дукт.

ВНП — це сукупна ринкова вартість усього обсягу кінце-вого виробництва товарів в економіці за рік.

Для того щоб уникнути повторних ра-хунків при обчисленні ВНП, враховують тільки ринкову вартість кінцевих продук-тів і виключають проміжну продукцію, тобто ту, яка використовується для на-ступної переробки або перепродажу.

Враховуючи те, що сума витрат у моделі господарського обігу дорівнює сумі доходів, можна визначити ВНП як суму всіх ви-трат на купівлю всього обсягу виробленої за поточний рік про-дукції або підсумовуванням всіх доходів, одержаних від виробни-цтва всього обсягу продукції цього року.

Чим більший ВНП в країні, тим вищий добробут людей. Але ВНП не є універсальним і єдиним показником добробуту людей. Чому?

По-перше, низка операцій не проходять через ринок (робота домогосподарок, ремонт власної будівлі, робота на городі, садок, тобто ведення натурального господарства).

По-друге, збільшується вільний час внаслідок скорочення ро-бочого дня і тижня, і це, безумовно, поліпшує якість життя, але ніяк не враховується у ВНП.

По-третє, у ВНП не враховується поліпшення якості товарів.

По-четверте, існує тіньова економіка, до якої відносять усі роботи, які не супроводжуються відповідним оформленням і, от-же, не оподатковуються.

Експерти 00Н вважають, що точніше за все рівень добробуту визначається особливим показником — індексом розвитку людини, який охоплює три параметри:

1) середню тривалість життя;

2) рівень освіченості;

3) ВНП на душу населення.

Україна займає нині 95-те місце серед 175 країн світу за індек-сом людського розвитку. Провідні місця посіли Канада, Франція, Норвегія, СІЛА і Нідерланди; серед країн, що розвиваються, — Гонконг, Кіпр та Барбадос. Найнижчі місця в Руанди й Нігерії. Куба посідає 86-те місце, Казахстан — 93-тє, Грузія — 105-те, Молдова — 110-те.

За «індексом бідності населення», також обчисленого у програмі ООН, в країнах колишнього Радянського Союзу частка населення, що перебуває за межею бідності, зросла з 1991-го по 2001 р. з 4 млн. до 120 млн. осіб: вони мають дохід менше одного долара США на день. Сюди входять і наші пенсіонери, які отри-мують 150 грн. і менше на місяць. Показник ВНП на душу насе-лення у США становить ЗО 600 дол., в Росії — 1114 дол., в Україні — близько 200 дол.

Сумарна величина доходів визначається не тільки кількістю придбаних товарів, а й структурою споживання: чим вище дохід, тим краща структура споживання, тобто потреби задовольняються товарами більш якісними і корисними. Статистичне дослідження зв'язку між доходами покупців і структурою споживчих витрат було розпочате Б. Енгелем (1821 — 1896 pp.). Вивчаючи, як витра-чають гроші бельгійські робітники, він дійшов висновку, що чим вищий дохід родини, тим менша його частка витрачається на придбання товарів «нижчого рангу», насамперед продовольчих. Ця залежність пізніше була названа «першим законом Енгеля». Нині в середній англійській родині витрачається на продук-ти харчування і напої приблизно 15 %, в польській — до 60 %, а в український — усі 90 — 100 % сукупного доходу.

ВНП має таку структуру

Рис. Структура ВНП

Пропозиція: її фактори, функція та закономірності

Другим фактором формування ринкових цін е пропозиція. Оскільки товари виробляються заради отримання прибутку, то, зрозуміло, перевага надаватиметься тим товарам, які здатні за-безпечити виробникам найбільший прибуток. Тому пропозиція залежить і від ціни, і від величини попиту.

Повернемося до нашого прикладу з телевізорами. Провівши переговори з виробниками, ми з'ясували, скільки продукції їм вигідно виробляти за різних рівнів цін.

Виробник при цьому діє за досить простою логікою. Він на-самперед визначає, чи окупляться ціною товару витрати на його виготовлення, і, якщо так, який прибуток можна при цьому отримати. Тобто рішення виробника про випуск продукції зав-жди ґрунтується на зіставленні виручки від реалізації товару з витратами на його виробництво.

Суть закону пропозиції в тому, що зростання цін зазвичай веде до підвищення величини пропозиції, а зниження цін — до її зменшення (зо інших рівних умов)

У нашому прикладі виробники відмовляться випускати товар за ціною 1500 грн., бо вона не відшкодовує витрат на виробницт-во, не кажучи вже про прибуток.

На пропозицію товарів крім ціни впливають також інші фак-тори, а саме:

ціни на інші товари;

ціни факторів виробництва;

рівень технічної озброєності виробництва;

очікуваний прибуток.

Відповідно до загальної функції виробництва запропонована на продаж кількість товарів (A1) залежить від таких факторів: ціни запропонованого товару (p1), цін на інші товари (p2…pn), цін на фактори виробництва (q1...qn). Останні два фактори не беруть до уваги при дослідженні функції пропозиції. Припусті-мо, що ці величини е стабільними. Тоді функція пропозиції ма-тиме вигляд

A1=f(p1, p2… pn, q1… qn,)

Для визначення впливу кожного з цих факторів виводимо з цього рівняння три функції.

1. A=f(p1) Пропозиція залежить від ціни пропонова-ного товару. Нормальна поведінка продавця. Якщо ціни зрос-тають, виробники, як правило, пропонуватимуть на продаж бі-льшу кількість продукції для того, щоб мати максимальний при-буток. При зниженні цін за інших рівних умов вони виробляти-муть і продаватимуть меншу кількість товарів. Тобто ціна й кі-лькість у цьому разі знаходяться в однаковому співвідношенні.

Аномальна поведінка продавця. Продавець поводить себе аномально тоді, коли