Перемога машинного виробництва в Англії дала поштовх до формування соціальної структури інду-стріального суспільства. Промисловий пролетаріат становив 45,5% зайнятого населення. Урбанізація перетворила Великобританію на країну міст і фаб-ричних поселень. На кінець XIX ст. у містах про-живало майже 75% населення.

2. Особливості промислового перевороту у Франції

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії, і був затяжним. На думку деяких вчених, т. ч. французьких, велика демократична революція 1789—1794 pp. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані "національною катастрофою.

Та все ж революційні події кінця XVIII ст., ліквідувавши феодальні пережитки, прискорили перехід Франції до промислового перевороту. Його перший етап припав на період правління Директорії та Haполеона (1805—1810), які активно підтримували промисловість і торгівлю, прагнучи створити для не найбільші переваги. В 1810 р. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, а в 1811 р. — окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавлення чавуну і видобуток залізної руди та вугілля — у 2, продукция металообробної, суконної промисловості — в 4 раза. У текстильній промисловості з'явилися "дженні” мюль-машини, верстати Жаккара, створені у 1804-1808 pp. для виготовлення тканини з візерунком машини Жирара (1810 p.), що здійснювали хімічно-механічну обробку льону. Щоправда, ці винаходи ширилися у французькій текстильній промисловості лише у 40-х роках. У цілому інженерно-технічна думка у Франції відставала від англійської.

Континентальна блокада Англії, яку проводив Наполеон у 1806 р,, закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі для Англії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких ггалузей французької промисловості (сукопної, хімічної, металообробної). Проте ті галузі промисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова), переживали занепад. У цілому прагнення Наполеона створити умови для панування французької промисловості на континенті нега-тивно позначилися на ході промислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів. Сільське господар-ство Франції страждало через припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Континентальною бло-кадою були невдоволені союзники Наполеона.

На другому етапі промислового перевороту (1815— 1848 pp.) хід економічного розвитку Франції приско-рюється. Зростають темпи механізації виробництва. Розвивається текстильна, металургійна, поліграфічна, керамічна та інші галузі промисловості. У 20-х роках зароджується французьке машинобудування. За об-сягом виробництва промислової продукції в середині XIX ст. Франція займала друге місце у світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурен-тоспроможність залишалися низькими. У Франції збе-рігалися невеликі мануфактури та дрібне кустарне виробництво. Такий стан деякі історики пояснюють антикапіталістичною атмосферою французького су-спільства, характером підприємця: дрібного ділка, лю-дини консервативної, обережної. Торгово-промислова буржуазія не мала достатнього впливу на формуван-ня державної політики. Уряд ігнорував її інтереси.

Вже на етапі промислового перевороту у Франції сформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі, зате мало опікувалася роз-витком промисловості. Вона збагачувалася за раху-нок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий.

У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попит на товари і продукти залишався низьким. Ця негативна тенденція поглиблювалася відносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектора економіки країни. У сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, які з ростом сільського на-селення все більше подрібнювалися. Переважання дрібних селянських господарств стримувало капіта-лістичний розвиток французького села. Навіть не-зважаючи на державну митну політику, яка більше сприяла аграріям, ніж підприємцям, і тим самим гальмувала розвиток промисловості, рівень розвитку сільського господарства порівняно з іншими європейськими країнами залишався низьким.

Третій етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848—1849 pp. і тривав до кінця 60-х років. У цей період фабрично-заводська виробництво охопило більшість галузей промисловості. Загальний обсяг промислової продукції за 1851—1865 pp. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості й транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км.

За прикладом Англії було проголошено свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення. Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки зваженій ліберальній політиці Наполеона III та його уряду.

Отже, в результаті промислового перевороту французька економіка остаточно перейшла на шлях індустріального розвитку. Однак на відміну від Англії господарстві Франції значну роль відігравало лихварство.

Особливості промислового перевороту в Німеччині

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловиків переворот тут розпочався лише в 30-х роках XIX CTJ^B і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення cуспільства нового типу в Німеччині відбувалося. В революційним, а еволюційним шляхом. Середньовіччя порядки: панування феодального землеволодіння повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів. Щоправда, монархія стала